Українська народна казка Їхав пан з кучером Іваном у далеку дорогу. Вони їхали мовчки, але мовчанка обридла. Пан і надумав поговорити. В цей час вискочив заєць. Пан і почав свою розмову з зайця. — От у мене в лісі водяться зайці, тільки не такі, як оце пострибав маленький, а великі. Я з-за границі привіз на розплід. Одного разу я зібрався на охоту, взяв із собою чоловік з десять загоничів. Вони нагнали на мене зайців, а я їх тільки бах! та бах! Тоді я набив їх десятків зо три. А одного забив, то такого величезного, як баран завбільшки! Ну, а коли здер з нього шкуру, то було більш як півпуда сала. От які в мене зайці! Кучер слухав, слухав, а далі і каже: — Но-о, гніді, скоро вже і міст той, що під брехунами ламається. Почув це пан і каже: — Чуєш, Іване, так от які зайці бувають! Правда, що в нього півпуда сала то не було, а так, фунтів з десять. — Звісно, заєць зайцем, — каже Іван. Ну, їдуть далі, а пан знову до Івана: — От що, Іване, а чи скоро вже буде той місток? — Та скоро вже, пане, — каже Іван. — Так от знаєш, Іване, — продовжує пан, — мабуть, що на тому зайцеві і десяти фунтів сала не було, так фунтів три-чотири, не більше. — Та мені що, — каже Іван, — хай буде і так. Але проїхали трохи, пан повертівся на місці та й знову: — А чи скоро, Іване, вже той міст буде? — Так, скоро, пане, ось-ось, тільки в долинку спустимось. — Гм, — каже пан, — а знаєш, Іване, на тому зайцеві і зовсім сала не було! Сам знаєш, яке на зайцеві сало. — Та звісно, — каже Іван, — заєць зайцем. Спустились в долину, а пан і питає: — А де ж, Іване, той міст, що ти про нього говорив? — А він, пане, — каже Іван, — розтопився так само, як те заяче сало, що ви про нього говорили.