Аудіоказки українською мовою слухати онлайн. Солом'яний бичок. Були собі дід та баба. І такі вони були бідні, що аж жах. От баба і каже діду:   – Зроби мені, діду, солом’яного бичка й осмоли його смолою.   – Та навіщо тобі той бичок здався?   – Зроби, кажу! Я вже знаю навіщо. Робити нічого. Зробив дід солом’яного бичка й осмолив його смолою.   От, на ранок баба набрала мичок і погнала солом’яного бичка пасти; сама сіла під кущем, пряде кужіль і приказує:   – Пасись-пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись-пасись, бичку, на травиці, поки я мичку попряду.   Пряла, пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору, біжить ведмідь:   – Ти хто такий?   А бичок і каже:   –Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.   Ведмідь каже:   – Коли ти смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати!   Бичок мовчить. Тоді ведмідь схопив його за бік і давай смолу віддирати. Віддирав-віддирав, та й зав’яз. Сіпав, сіпав, ні! Затяг того бичка бозна-куди.   От баба прокидається, а бичка й нема:   – Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов.   Коли дивиться, ведмідь у бору бичка тягає.   Вона до діда:   – Діду, діду, бичок наш ведмедя привів, іди його вбий!   Дід вискочив, віддер ведмедя, узяв і закинув його в погріб.   От, на другий день, ще ні світ, ні зоря, баба уже набрала кужілю і погнала на толоку бичка пасти.   Сама сіла під кущем, пряде кужіль і приказує:   – Пасись-пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись-пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!   Пряла, пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору, вибігає сірий вовк та до бичка:   – Ти хто такий?   – Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.   Вовк каже:   – Коли ти смолою засмолений, дай і мені смоли засмолити бік, бо кляті собаки обідрали.   – Бери! – каже бичок.   Вовк відразу за бичка, хотів смолу віддерти. Драв-драв та й застряв, що ніяк уже не відлипне.   Прокидається баба, аж бичка вже й не видно. Вона подумала:   – Мабуть, мій бичок додому побрів.   Коли дивиться, а вовк бичка тягає. Побігла вона діда кликати. Дід і вовчика в погріб укинув.   Погнала баба і на третій день бичка пасти. Сіла під кущем та й заснула.   Коли біжить лисичка:   – Ти хто такий?   – Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.   – Коли так, то дай мені смоли прикласти до боку, бо ті кляті хорти трохи шкуру не зняли!   – Бери! – каже бичок.   Схопила лисиця бичка зубами, та й зав’язла. Побачила це баба, і давай діда гукати. Прибіг дід та й кинув у погріб лисичку. А наступного дня й зайчика-побігайчика піймали.   Сів дід над лядою, та давай ніж гострити.   А ведмідь його й питає:   – Діду, навіщо ти ніж гостриш?   – Щоб з тебе шкуру зняти та зробити собі й бабі кожухи.   – Ох, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю, а я за це багато меду принесу.   – Ну, гляди! – відповів дід.   Взяв і випустив ведмедика. А сам сів і знов ножа гострить.   Вовк його й питає:   – Діду, навіщо ти ножа гостриш?   – Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити.   – Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те цілу отару овечок прижену.   – Ну, гляди! – відповів дід і випустив вовка.   Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку та й питає:   – Скажи мені, будь ласкавий, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?   – Щоб з тебе шкуру здерти та рукавички на зиму пошити.   – Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те курей принесу.   – Ну, гляди! – відповів дід і випустив лисичку.   Сидить та ще ножа гострить. Зайчик його й питає:   – Дідусю, а навіщо ти ножа гостриш?   – Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплі рукавички пошити.   – Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те городини всякої принесу.   Відпустив дід і зайчика.   Аж наступної ночі щось грюкає у двері. Відкриває дід: аж там ведмідь меду приніс. Тільки ліг, знову щось грюкає у двері. Відкриває: вовк цілу отару овець пригнав. Так до ранку і лисичка з зайчиком приходили.   Зажили дід з бабою в достатках, а солом’яний бичок і досі стоїть у них у дворі.