Рейтинг користувача: 3 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 


Пеппі оселяється у віллі «Хованка»

На околиці малесенького містечка є старий, занедбаний садок, у садку стоїть старий будиночок, а в ньому мешкає Пеппі Довгапанчоха. їй дев'ять років, і мешкає вона там сама-самісінька. Нема в неї ні мами, ні тата. І добре, що нема, бо ніхто їй не загадує йти спати саме тоді, коли вона найдужче розгуляється, і ніхто не силує пити риб'ячий жир, коли хочеться з'їсти цукерок.

Колись у Пеппі був тато, і вона його страх як любила, і мама, звичайно, теж була, але так давно, що Пеппі не пам'ятає її. Мама померла ще тоді, як Пеппі була маленька, лежала в колисці й так верещала, що ніхто не міг витримати того вереску. Пеппі гадає, що її мама тепер на небі й дивиться на свою доню крізь дірочку. Тому вона часто махає мамі рукою і каже:

- Не бійтеся! Я не пропаду!

Тата свого Пеппі ще не забула. Він був капітаном і плавав по широкому морі. Пеппі також плавала з ним, аж поки одного разу під час бурі велика хвиля забрала його з палуби, і він зник. Але Пеппі була впевнена, що колись він повернеться. Вона не вірила, що тато втонув. Вона вважала, що він поплив на острів, де живе повно негрів, став їхнім королем і тепер ходить собі серед них із золотою короною на голові.
- Моя мама - ангел, а мій тато - негритянський король! Не всі діти мають таких гарних батьків,- любила похвалитися Пеппі.- А тільки-но мій тато збудує [15] корабель, він припливе по мене, і я стану негритянською королівною. Гей-гоп, ото буде життя!

Тато купив цей будиночок у садку дуже давно. Він хотів оселитися тут із Пеппі, коли вже постаріється й не зможе більше плавати. Та сталося лихо, його забрала хвиля, і, дочекатись, поки/він повернеться, Пеппі подалася просто додому, до віллі «Хованка». Так звався цей будинок-у садку. Він чекав на Пеппі - прибраний, умебльований. Одного теплого літнього вечора Пеппі попроїдалася з матросами на татовому кораблі. Всі вони дуже любили її і Пеппі також їх дуже любила.
- Бувайте, хлопці ! - сказала Пеппі і всіх по черзі Поцілувала в чоло.- Не бійтеся за мене. Я не пропаду.
З корабля вона взяла; тільки мавпеня що звалося паном Нільсоном - його Пеппі подарував тато,- і велику торбу, повну золотих монет. Матроси стояли біля поруччя й дивилися вслід Пеппі, поки її було видно. А вона йшла, не озираючись, і несла під пахвою пана Нільсона, а в руці - торбу.
- Дивна дитина! - сказав один матрос, коли Пеппі зникла вдалині, і втер сльозу.
Він казав правду. Пеппі була дуже дивна дитина. А найдивніше те, що вона була напрочуд сильна. Така неймовірно сильна, що жоден поліцай на світі не поду жав би її. Вона могла б підняти навіть коня, якби захотіла. І Пеппі таки підіймала коня. Вона мала власного коня - купила його за одну зі своїх золотих монет того самого дня, як прибула додому, до вілли (Хованка», їй завжди хотілося мати коня. І ось тепер він оселився в неї на веранді. Та коли, бувало, Пеппі розташовувалась там випити після обіду кави, то, не довго думаючи, вино сила коня в садок.
Поряд із віллою «Хованка» був інший садок та інший будинок. Там жили тато, мама і двоє гарненьких дітей - хлопчик і дівчинка. Хлопчика звали Томмі, а дівчинку [16] - Аніка. Обоє вони були дуже чемні, гарно виховані й слухняні. Томмі ніколи не кусав нігтів і завжди робив те, що загадувала мама. Аніка не вередувала, коли їй чогось не давали, і завжди була мов лялька у своїх гарно випрасуваних ситцевих сукенках, яких ніколи не бруднила. Томмі й Аніка мирно гралися в своєму садку, але часто їм хотілося мати якихось товаришів, і тоді, коли Пеппі плавала з татом по морях, вони інколи вилазили на огорожу, що відділяла їхню садибу від вілли «Хованка», й казали:
- Як погано, що в цьому будинку ніхто не живе. Хай би тут оселилася якась родина з дітьми!
Того лагідного надвечір'я, коли Пеппі вперше переступила поріг вілли «Хованка», Томмі й Аніки не було вдома. Вони поїхали на тиждень до своєї бабусі, а тому й гадки не мали, що в сусідньому будинку хтось оселився. Навіть як вони вже повернулися додому й стояли біля своєї хвіртки, озираючи вулицю, то ще не знали, що тепер у них так близько з'явилась товаришка і їм буде з ким гратися. Вони стояли собі й міркували, який їм сьогодні випаде день: чи приємний, коли є чим розважитись, чи нудний, коли ніщо не спадає на думку, коли це раптом відчинилася хвіртка з вілли «Хованка» і з неї вийшла чудна дівчинка. Томмі й Аніка зроду такої не бачили. Це вийшла на ранкову прогулянку Пеппі Довга-панчоха.
Ось який вона мала вигляд: морквяного кольору волосся, цупко заплетене в дві кіски, що стирчали, мов палички, ніс картоплинкою, весь поцяткований ластовинням, великий рот із білими здоровими зубами. А вбрана вона була просто-таки химерно. Пеппі сама пошила собі сукенку. Сукенка мала бути блакитною, та блакитної матерії не вистачило, тому Пеппі в кількох місцях по доточувала червоні клапті. На довгі, худі ноги вона понатягала довгі панчохи - одну руду, другу чорну, а чорні черевики були рівно вдвічі довші за її ступні. Ці черевики тато купив дівчинці на виріст у Південній Америці, і ніяких інших черевиків вона не хотіла носити.
Та найдужче вразило Томмі й Аніку те, що на плечі в дівчинки сиділо мавпеня. Воно було одягнене в сині штанці, жовту курточку й білий солом'яний брилик. [18]
Пеппі рушила вулицею, однією ногою ступаючи по тротуару, а другою - по риштаку. Томмі й Аніка не зводили з неї очей, поки її було видно. Незабаром Пеп пі повернулася. Тепер вона вже йшла задки - не хотіла тратити сили, обертатися зайвий раз. Дійшовши до хвіртки Томмі й Аніки, Пеппі стала. Діти мовчки дивилися одне на одне. Нарешті Томмі спитав:
- Чого ти йдеш задки?
- Чого я йду задки? - перепитала Пеппі.- Хіба ми живемо не у вільній державі? Хіба не можна ходити так, як кому хочеться? А крім того, я тобі скажу, що в Єгипті всі люди так ходять, і ні для кого це не дивина.
- А звідки ти знаєш? - спитав Томмі.- Ти ж не була в Єгипті.
- Я не була в Єгипті? Овва! Затям собі: я була скрізь, об'їздила цілий світ і бачила ще й не такі дивовижі! Цікаво, що б ти сказав, коли б я пройшла вулицею на руках, як ходять усі в Індії!
- Все це ти набрехала,- сказав Томмі. Пеппі хвилину подумала.
- Так, набрехала,- сумно сказала вона.
- Брехати негарно,- зважилась нарешті розтулити рота й Аніка.
- Так, брехати дуже негарно,- погодилася Пеппі ще сумніше.- Але я часом забуваю про це, розумієш? Та й хіба можна вимагати від дівчинки, в якої мама ангел, а тато - негритянський король і яка сама ціле своє життя плавала по морях, щоб вона завжди казала правду? До того ж,- додала Пеппі, і її всіяне ластовинням личко засяяло,- можу вас запевнити, що в Конго нема жодної людини, яка б казала правду. Там тільки те й роблять, що брешуть. Починають о сьомій ранку і так аж до заходу сонця. Тож коли я, бува, ненароком збрешу,19 вибачте мені, бо я надто довго жила в Конго. Але ж ми однаково можемо приятелювати, га?
- Певне! - сказав Томмі й раптом відчув, що сього дні їм не буде нудно.
- Чому б вам не поснідати в мене? - запитала Пеппі.
- О, а й справді,- зрадів Томмі,- чому б нам не поснідати в тебе? Ходімо!
- Авжеж,- мовила Аніка.- Ходімо, швиденько!
- Але спершу треба відрекомендувати вас панові Нільсону,- сказала Пеппі.
Мавпа зняла брилика й чемно вклонилася.
Діти поминули хвіртку, що ледве трималася на завісах, і пішли стежечкою, посиланою жорствою та обсадженою старими, замшілими деревами,- мабуть, по них добре було лазити,- до вілли «Хованка» й піднялися на веранду. Там стояв кінь і їв овес із супової миски.
- Отакої! Чого це кінь стоїть на веранді? - здивувався Томмі. Він досі знав, що коні стоять у стайні.
- Та бачиш,- заклопотано сказала Пеппі,- в кухні він тільки заважає, а в вітальні йому не подобається.
Томмі й Аніка поплескали коня по спині й зайшли до будинку. Там була і кухня, і вітальня, і спальня. Але, видно, Пеппі цього тижня забула, що в п'ятницю треба прибрати дім. Томмі й Аніка сторожко озиралися на вколо: може, десь у кутку сидить негритянський король? Бо вони ще зроду не бачили негритянського короля. Проте ніде не видно було ні батька, ні матері Пеппі. І Аніка несміливо запитала:
- Ти тут живеш зовсім сама?
- Та де! - сказала Пеппі.- Пан Нільсон і кінь також живуть зі мною.
- А твої тато й мама хіба не живуть тут?
- Ні, більше ніхто не живе,- радісно сказала Пеппі.
- А хто ж тобі каже, коли ввечері йти спати і все інше? - запитала Аніка. [20]
- Я сама,- відповіла Пеппі.- Спершу кажу лагідно, а коли не послухаю, кажу ще раз суворіше, а вже як і тоді не хочу слухатись, то даю собі ляпаса, розумієте?
Томмі й Аніка не дуже її зрозуміли, але подумали, що це, мабуть, добрий спосіб. Тим часом вони зайшли до кухні, й Пеппі сказала:
Наколотим тіста-іста, спечемо млинця-линця на сніданок-данок-анок.
Тоді і взяла троє яєць і підкинула їх високо вгору. Одне впало Пеппі на голову, розбилося, і жовток залив їй очі. Але решту двоє вона таки спіймала в каструлю, де вони й потовклися.
- Я не раз чула, що жовток корисний для волос ся,- мовила Пеппі, витираючись.- Ось побачите, як у мене почне рости волосся, аж тріщатиме. Щоб ви знали, в Бразілії ніхто не вийде на вулицю, поки не намастить жовтком волосся. Зате там немає лисих. Правда, був колись один дід, що їв яйця замість масти ти ними голову. І він таки справді полисів. Коли він виходив на вулицю, там зчинявся такий переполох, що доводилося викликати поліцію.
Розповідаючи про це, Пеппі спритно вибрала пальцями шкаралущу з каструлі. Тоді взяла щітку, що висіла на цвяшку, й заходилася колотити тісто так завзято, що аж бризки полетіли навкруги. Врешті вона вилила те, що лишилося, на сковороду. Коли млинець підпікся з одного боку, Пеппі підкинула його до стелі, він пере вернувся в повітрі й знов упав у сковороду. А як млинець зовсім спікся, Пеппі кинула його через усю кухню просто в тарілку, що стояла на столі.
- Їжте! - гукнула вона.- Швидше їжте, поки млинець гарячий! [21]
Томмі й Аніка взялися до млинця. Він їм дуже при пав до смаку.
Після сніданку Пеппі запросила їх до вітальні. Там не було ніяких меблів, крім величезного комода з без ліччю шухляд. Пеппі повідчиняла шухляди й почала показувати Томмі й Аніці свої скарби. Там були яєчка рідкісних птахів, незвичайні мушлі й камінці, гарні різьблені коробочки, чудові срібні люстерка, разки пер лин і багато інших речей, що їх Пеппі з батьком накупували, поки їздили по світі. Пеппі дала своїм новим друзям подарунки на згадку. Томмі одержав кинджал з руків'ям, оздобленим перламутром, а Аніка - різьблену коробочку. В коробочці був перстень із зеленим камінцем.
- Тепер ідіть уже додому,- сказала Пеппі.- Щоб завтра могли знов прийти. Бо як ви не підете звідси, то не зможете прийти сюди. А шкода, коли б ви не прийшли.
Томмі й Аніка погодилися з нею і рушили додому. Вони поминули коня, що з'їв уже весь свій овес, і вийшли на вулицю через хвіртку вілли «Хованка». Пан Нільсон помахав їм услід бриликом.

Додати коментар


Захисний код
Оновити