Для сором’язливих дітей є характерними опущена голова, су­тулі плечі, погляд у підлогу, вбік, у стелю та майже ніколи в очі співрозмовникові, совання на стільці, тихий голос, труднощі під час відповіді на найпростіші запитання. Вони готові сховатися куди за­вгодно, хоч крізь землю провалитися, тільки б їх не чіпали. Як би їм хотілося стати невидимками! Але потім, при ближчому розгляді, з’ясовується, що для багатьох дітей сором’язливість — лише мас­ка, за якою ховаються зовсім інші психологічні труднощі. Дитина може бути зовсім не сором’язливою від природи, а навпаки, мати невгамовне бажання бути лідером. Але не вміючи його реалізувати і відчуваючи невдачу, воліє уникати контактів (зрозуміло, підсвідо­мо); якщо ви її запитаєте, вона не пояснить мотиви своїх учинків, а скаже: «Не хочу, нецікаво». У цьому випадку необхідно боротися не із сором’язливістю, а визначити діяльність, що буде для дитини успішною. У сором’язливих дітей сильний потяг до спілкування, вони просто не вміють установити контакт і самі від цього стражда­ють, хоча й не завжди зізнаються у своїх стражданнях.

Категорія: Сором`язливість