Друк

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

zastenchivost.jpgСором’язлива дитина, дійсно, живе, ніби за стіною: тиха, непомітна, така зручна для дорослих, котрі не люблять дитячого шуму. Це правильна дитина. Таких дітей дуже люблять строгі бабусі, виховательки й учительки в початковій школі.
Часто неуважні дорослі помиляються й сором’язливих дітей вважають «добре вихованими». Це не так. Добре виховані діти не завжди сором’язливі. Вони просто добре знають правила поведінки й пристойності, дотримуються їх, але при цьому ще й почуваються комфортно та впевнено.
А сором’язливі може й знають правила, але не вміють поводитися інакше. Дуже дбайливо й ніжно треба в них сіяти впевненість, допомагати прорости, поступово забираючи невидиму, але таку міцну стіну невпевненості і тривоги. Ту стіну, що ховає їх від зовнішнього світу.
Батьки сором’язливих дітей — люди дуже різні. Іноді цілком спокійні, доброзичливі, адекватні. Здавалося б, ну чого тобі ще, дитино, треба? І люблять тебе. І тато, й мама є. І не вимагають від тебе олімпійських рекордів. А ти все одно якась… сором’язлива. Буває й таке. Але рідко. Частіше все інакше.
Авторитетні, гіперсоціалізовані батьки: «Погляньте на нього. Все в нього є». (Далі перераховується все, що в дитини є, починаючи від «супер-пупер» садка й закінчуючи гуртками, репетиторами, поїздками тощо). Монолог таких батьків перервати непросто, змусити почути себе — ще важче. А як же дитині, вона ж не може щось батькам своїм пояснити або хоча б просто сказати: «Я не хочу у вашу Європу. Хочу до дідуся, на дачу. Тому що там річка, тихо, можна купатися й загоряти. І нікуди не треба поспішати».Батьки налаштовані на кар’єру, успіх, досягнення всіляких благ, часто щиро не розуміють, що дитині може бути важливіше щось інше. Наприклад, спокійна гра, бесіда або просто можливість бути собою, а не найкращою в чомусь.
Коли батьки припиняють гнатися за «відповідністю вимогам соціуму» або модою, вони починають чути свою дитину. Вона навіть починає сама говорити, що хоче. І на подив батьків її бажання зовсім не схожі не те, що «вони хотіли для своєї дитини».
Тривожно-недовірливі батьки: частіше матусі. Вони з порога починають скаржитися на нескінченні хвороби дитини, на те, що вона така слабенька, будь-хто її може скривдити. І не чує мама саму себе. Свій голос, наповнений такою тривогою, такою невпевненістю, що дивуєшся, як же дитина ще не стала хронічно хворою, а просто… сором’язливою.
Якби ви знали, як змінюється життя всієї родини, якщо батьки змінюють свою поведінку, а не намагаються звільнитися від сором’язливості дитини, а самі залишитися нерішучими й боязкими.
Звичайно, така «класифікація батьків» хоч і типова, але досить умовна.
А тепер правила поведінки для батьків. Правила бувають двох видів: чого не треба робити і що потрібно робити батькам сором’язливої дитини.
Що НЕ потрібно робити батькам сором’язливих дітей.
• Постійно говорити при дитині (і без неї теж): «Вона в нас така сором’язлива». Це табу.
• Жартувати й висміювати в присутності інших.
• Спеціально культивувати незручність і комплекс «бридкого каченяти» у дитини.
• Критикувати зовнішність дитини.
• Говорити про те, що дитина не так розумна, як би ви хотіли.
• Провокувати невпевненість і тривожність дитини.
• Перетворювати свою дитину в Попелюшку або солдата.
• Постійно знецінювати (критикувати) всі досягнення дитини.
• Не дозволяти гратися з іншими дітьми й ізолювати від однолітків.
• Підкреслювати незахищеність дитини, її несамостійність і залежність від інших (від батьків зокрема).
• Підкреслювати «особливість», неповноцінність дитини.
• Сварити дитину за те, що вона сором’язлива, боязка.
• Проявляти постійну тривогу і страх за життя та благополуччя дитини.
• Постійно принижувати дитину, знижуючи рівень її самооцінки.
• Не забувати, що в дитини є очі й вуха. Реакцію на її поведінку бачить на вашому обличчі.
Що потрібно робити батька сором’язливої дитини.
• Підвищувати рівень її самооцінки.
• Бути делікатним, не розчаровуватися у своїй дитині.
• Бути емоційно відкритим до дитини.
• Робити все, щоб дитина не почувалася незахищеною і залежною від вас.
• Гасити тривогу з найменшого приводу.
• Учити дитину самоповаги (на власному прикладі).
• Робити компліменти.
• Формувати впевненість у собі (краще, якщо дорослі поводяться впевнено).
• Допомогти знайти свої сильні сторони, таланти (можна використати для компенсації недоліків).
• Учити розумного ризику, переживати поразку.
• Формувати навички спілкування.
• Навчити цікавих ігор, у які можна грати з іншими дітьми.
• Допомогти знайти друга, який міг би захистити дитину в колі однолітків.
• Заохочувати ігри з ровесниками.
• Не порівнювати зовнішній вигляд дитини з іншими дітьми, не оцінювати переваги дитини «за шкалою краси».
• Дитина повинна відчувати свою неповторність.
• Не дозволяти іншим дорослим критикувати вголос розум і зовнішність вашої дитини.
• Любити свою дитину.
• Спілкуватися з нею, приділяти свій час не для навчання, а для розвитку дитини.
• Співчувати дитині, підтримувати її.
Щоб правила опрацювали, вони повинні… працювати. Тобто правила гарні й корисні, коли їх застосовують. Якщо ви прекрасно знаєте правила дорожнього руху, але переходите дорогу на червоне світло, значить, у вас ці правила не працюють. Так і в спілкуванні з дитиною. Якщо ви знаєте, що дитину треба підтримати й бути з нею терплячою та доброзичливою, а замість цього дратуєтеся й критикуєте… то чи працюють правила?
Батьки часто скаржаться на те, що «сили не вистачає, нерви не витримують». Але однаково і силу, й «нерви» доводиться «знаходити» всередині себе.

Категорія: Сором`язливість