Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 
Zastenchivyiy rebenokДля сором’язливих дітей є характерними опущена голова, су­тулі плечі, погляд у підлогу, вбік, у стелю та майже ніколи в очі співрозмовникові, совання на стільці, тихий голос, труднощі під час відповіді на найпростіші запитання. Вони готові сховатися куди за­вгодно, хоч крізь землю провалитися, тільки б їх не чіпали. Як би їм хотілося стати невидимками! Але потім, при ближчому розгляді, з’ясовується, що для багатьох дітей сором’язливість — лише мас­ка, за якою ховаються зовсім інші психологічні труднощі. Дитина може бути зовсім не сором’язливою від природи, а навпаки, мати невгамовне бажання бути лідером. Але не вміючи його реалізувати і відчуваючи невдачу, воліє уникати контактів (зрозуміло, підсвідо­мо); якщо ви її запитаєте, вона не пояснить мотиви своїх учинків, а скаже: «Не хочу, нецікаво». У цьому випадку необхідно боротися не із сором’язливістю, а визначити діяльність, що буде для дитини успішною. У сором’язливих дітей сильний потяг до спілкування, вони просто не вміють установити контакт і самі від цього стражда­ють, хоча й не завжди зізнаються у своїх стражданнях.

У результаті мало хто із сором’язливих людей може досягти ус­піху в житті. Дитина боїться незнайомих людей, шкільного керів­ництва, усіляких контактів, необхідних у суспільстві. У дорослому житті вона боятиметься керівництва, спілкування з людьми, особ­ливо з особами протилежної статі, може статись, що буде прирече­на на самотність.
Гірший результат — невроз (а стан сором’язливості може варію­вати від «легкої нетовариськості» до глибокого неврозу), депресія й, можливо, суїцид. Часто глибоко сором’язливі люди скаржаться на втрату сенсу життя.

СИМПТОМИ СОРОМ’ЯЗЛИВОСТІ

Серед симптомів сором’язливості можна назвати такі:
почервоніння обличчя;
пітливість;
тремтіння;
прискорення серцебиття;
ускладнене дихання;
згорблена постава;
опущені вниз очі;
тихий голос;
скутість м’язів і рухів.
Психологічні особливості сором’язливих людей можна звес­ти в основному до такого: зніяковілість при контактах з людьми, висока тривожність, страх, залежність від думки оточуючих, безпідставне відчуття провини — все це на тлі невпевненості в собі.
Таким чином, сором’язлива дитина хоче, але не може спілку­ватися.

ПРИЧИНИ СОРОМ’ЯЗЛИВОСТІ

На причини сором’язливості по-різному дивилися представни­ки різних психологічних напрямів. Наведемо деякі з них.
Теорія вродженої сором’язливості. Один лондонський лікар об­винуватив у походженні сором’язливості гени батьків. Цю теорію підхопив психолог Р. Кеттел. У своєму 16-факторному особистісно- му опитувальнику він виділив шкалу з двома протилежними влас­тивостями особистості: сміливість — самовпевненість і боязкість — чутливість до погрози.
Низькі оцінки за певним фактором свідчать про надчуттєву нер­вову систему, гостре реагування на будь-яку погрозу, про страх, не­впевненість у своїй поведінці, силах, стриманість у вираженні по­чуттів. Люди з такими показниками мають почуття власної непов­ноцінності, тобто є сором’язливими.
Прихильники цієї теорії вважають, що оскільки сором’язливість є вродженою якістю, то ніщо не може змінити стан справ. Теорія є досить песимістичною і в цілому нелогічною.

Теорія біхевіоризму. На противагу теорії, згаданій вище, вона є доволі оптимістичною. Біхевіоризм — напрям в американській психології XX століття.
Біхевіористи виходять із того, що психіка людини впливає на форми її поведінки, а поведінка — це реакція на стимули зов­нішнього середовища. Вони вважають, що сором’язливість виникає тоді, коли люди не зуміли опанувати соціальні навички — у цьому випадку навички спілкування. Але якщо за таких людей взятися як треба, створити певне виховне середовище, то все можна випра­вити.
Що таке сором’язливість? На думку бихевіористів, це реакція страху на соціальні стимули. Варто змінити форми спілкування, зробити їх «правильними», і зникне будь-яка скутість.

Психоаналітична теорія. Сором’язливість розцінюється як ре­акція на незадоволені первинні потреби інстинкту. Вона пов’я­зується з відхиленнями в розвитку особистості внаслідок порушен­ня гармонії між інстинктом, пристосуванням до реальності й розу­мом, який охороняє моральні норми.
Крім того, сором’язливість — це зовнішній прояв глибокого несвідомого конфлікту. Психоаналітичні міркування базуються на прикладах патологічної сором’язливості, яку дійсно необхідно лікувати.

Концепція А. Адлера. А. Адлер — представник індивідуаль­ної психології. І саме він впровадив термін «комплекс неповноцін­ності».
Психолог вважав, що всі діти мають комплекс неповноцінності через фізичну недосконалість, брак можливостей і сил. Це може ускладнити їх розвиток. Кожна дитина вибирає свій життєвий стиль, зважаючи на характер і уявлення про себе та світ у цілому. Адлер думав, що людина ніколи не стане невротиком, якщо вона співпрацює з людьми. А ті, хто не здатен до співробітництва, вияв­ляються самотніми істотами й невдахами.
Діти можуть стати такими з різних причин: органічна неповно­цінність, часті хвороби, що не дозволяють їм змагатися з іншими. Така доля може бути у розпещених дітей, яким не вистачає впев­неності у своїх силах, оскільки все роблять за них, і, нарешті, у цю компанію потрапляють знедолені діти, у яких немає досвіду спів­робітництва, тому що вони не спостерігали цього явища у власній родині.
Ці три категорії дітей замикаються на собі, не взаємодіють із суспільством, а тому приречені на поразку.
Адлер ввів поняття «невпевнена поведінка», обумовлене стра­хом критики, страхом сказати «ні», страхом контакту, страхом на­полягти на своєму, обережністю. Діти з «невпевненою поведінкою» залежні, несамостійні, пасивні, тобто сором’язливі. їх антиподи — незалежні, самостійні й активні особистості.

Причинні фактори. Останнім часом сором’язливість стали по­значати як «високу реактивність». Часто у високореактивних дітей сором’язливість виступає як інстинктивна поведінка, спрямована на захист від фізіологічного й емоційного перевантаження. При цьо­му можливі два варіанти інстинктивної поведінки:
а) чимось незадоволена дитина обирає «стратегію уникання» (вид
психологічного захисту) і стає сором’язливою;
б) дитина включається в суперництво і стає самовпевненою.
Прийнято виділяти природні й соціальні фактори, які форму­ють сором’язливість.
На перший погляд може здатися, що сором’язливість — пріо­ритет інтровертів (людей, спрямованих на свій внутрішній світ, які не потребують численних зовнішніх контактів, воліють бути на самоті). До таких належать флегматики й меланхоліки. Здаєть­ся, що серед цієї категорії сором’язливих дійсно більше. І це зовні сором’язливі особистості.
Але, як не дивно, існують і сором’язливі екстраверти — люди, «вивернуті назовні», що прагнуть спілкування й численних кон­тактів.
Це холерики й сангвініки. Серед них зустрічаються внутріш­ньо сором’язливі. Через риси свого темпераменту (наполегливість, рішучість, сміливість, оптимізм) їм вдається боротися з внутріш­ньою сором’язливістю. А навіть якщо це не вдається, то зовні вони мають вигляд досить розкутих. Звичайно, це варте їм певних емо­ційних витрат.
Існує дуже тісний зв’язок між типом виховання дитини й особ­ливостями її психічного розвитку. Наводимо найтиповіші прояви неправильного виховання.
Несприйняття. Між батьками й дітьми немає щиросердечно­го контакту. Дитина взута, одягнена й нагодована, а от її душею батьки не цікавляться. Причини цього явища можуть бути різ­ними — дитина народилася не тієї статі, що бажали батьки, ди­тина — перешкода кар’єрі батьків тощо. У результаті такого ви­ховання можна виростити або агресивну дитину, або затуркану, боязку та вразливу.
Гіперопіка. Батьки надто «правильно» виховують дитину, про­грамують кожний її крок. Дитина змушена хронічно стримувати свої пориви й бажання.
І знову одержуємо два варіанти: дитина, яка протестує проти такого становища, що виливається в агресивність, і дитина, яка підкоряється, — така стає замкненою, відгородженою, а в підсум­ку — сором’язливою.
Тривожно-недовірливий тип виховання. Якщо в родині єдине чадо, такий тип зустрічається часто. Над дитиною тремтять, опіку­ють надмірно, а це — благодатне підґрунтя для розвитку нерішу­чості, боязкості, болісної невпевненості в собі.
«Кумир» родини (егоцентрик). У дитину вселяють думку, що вона — сенс життя родини. У такій родині скоріше виросте наха­ба, а не сором’язливий. У результаті перекручування сімейного ви­ховання, як правило, виростають діти з емоційними порушеннями полярних типів — агресивні або сором’язливі.
Авторитарність батьків теж може породити дитячу со-ром’яз- ливість. Якщо синові чи доньці постійно диктують, як їм жити, одягатися, розмовляти, то не слід дивуватися, чому діти вироста­ють пасивними й'невпевненими у собі. Певною мірою дитині пот­рібна свобода вибору.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ СОРОМ’ЯЗЛИВИХ ДІТЕЙ

Батьки посідають у житті дитини основне місце. Хто, як не во­ни, має допомогти своїм дітям у подоланні сором’язливості? Ми вже говорили про наслідки, які настають слідом за неправильним вихованням. Тому перше, над чим варто задуматися,— це зміна стилю сімейного виховання. ,
Відомий американський психолог і психотерапевт Луїза Хей написала чимало книг, у яких говорить про те, що дитина ставить­ся до себе так само, як ставляться до неї батьки. Вона так само се­бе сварить, як це дозволяють собі батьки. Вона починає себе не лю­бити, а від нелюбові до себе беруть початок всі проблеми людини, зокрема хвороби. Луїза Хей рекомендує: «Ніколи за жодних умов не можна критикувати себе. Себе потрібно любити».
Якщо вірити Ерікові Берну, життєвий сценарій дитині задають її батьки. А вона повинна жити саме за своїм власним сценарієм, тобто не орієнтуватися на чужі стандарти, які можуть змінитися.

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ БАТЬКІВ

Стисло сформулювати завдання, що стоять перед батьками сором’язливих дітей, можна трьома фразами.
Розвити в дітей позитивне самосприйняття.
Сформувати впевненість у собі та адекватну самооцінку.
Виховати в дитини почуття власної гідності.
Усе це в комплексі дасть можливість відбутися продуктивному спілкуванню з людьми. Розглянемо докладніше ці завдання.
Позитивне самосприйняття. Не допускайте, щоб дитина гово­рила про себе погано. Насамперед самі не дозволяйте говорити по­гано про свою дитину. Дитина не повинна бути такою, як усі. Вона повинна бути самою собою. Пам’ятайте, що ненависть до себе по­роджує втрату сенсу життя. В. Леві, психотерапевт і психолог, ра­дить, як себе полюбити:
не порівнювати себе з іншими, тому що кожна людина — ін­дивідуальність;
перестати себе оцінювати;
приймати себе як даність.

Батьки можуть змінити Я-концепцію (Я-концепція — це само­сприйняття) дитини в позитивному напрямі, якщо будуть дотриму­ватись певних принципів. V

У хороших батьків мають бути:
емпатія — здатність до розуміння дитини й співпереживан­ня. Створіть атмосферу довіри у своєму домі, стимулюйте дитину, щоб вона розповідала вам про свої проблеми, вислухайте її, виявіть співчуття. І тоді дитина відчує, що її розуміють і приймають такою, якою вона є. Адже сором’язлива дитина завжди побоюється, що її висміють і зрадять. Цього допускати не можна;
безумовне позитивне ставлення — прийняття дитини з усі­ма достоїнствами й вадами. Не давайте волі почуттю незадоволе­ності й бажанню цієї ж хвилини дитину змінити. Це, зрозуміло, не означає безумовного схвалення всього негативного, що є у ва­шій дитині. Просто ви повинні розуміти труднощі, які виникають у дитини, і приймати обмеженість її можливостей на певній стадії розвитку. Не довіряйте чужій думці про свою дитину. Часто дитину сварять, приміром, учителі. Розберіться в ситуації та зрозумійте, що могло спровокувати небажану поведінку вашої дитини;
щирість — непідроблене вираження своїх почуттів, природ­ність. Дитина повинна відчувати безпеку та невимушеність.
Самооцінка та впевненість у собі. У сором’язливих дітей са­мооцінка низька. Психологи виділяють у психічній сфері важли­вий аспект — самовідношення особистості й три підсистеми: само­пізнання, емоційно-ціннісне ставлення до себе й саморегуляцію.
Емоційно-ціннісне ставлення — це ні що інше, як оцінювальна функція, що є надзвичайно важливою. Оцінювальна функція має як позитивну, так і негативну спрямованість.
Аутосимпатія — це уявлення особистості про себе як про само- цінність. І навпаки — самонеповажання, емоційна незадоволеність, невдоволення собою властиві дітям з комплексом неповноцінності, тобто сором’язливим.
Щоб підвищити впевненість дитини у собі, зважте на такі ре­комендації.
Підвищення самооцінки починається з похвали. Причому хва­лити потрібно не за щось, а просто так. Просто тому, що є на світі диво — ваша дитина. Говоріть їй компліменти. І не бійтеся — сором’язливих перехвалити практично неможливо. Похвала повинна бути без іронії, безмежно щирою.
Упевненість у собі виробляється за рахунок успіху. (Успіх по­роджує успіх, невдача — невдачу.) Ставте перед дитиною за­вдання, які вона може розв’язати.
Змінюйте не дитину, а її поведінку. Поведінка може бути не­адекватною через відсутність необхідних соціальних навичок і високого рівня тривожності.
Знижуйте тривожність всіма можливими способами. Напри­клад, дитина комплексує через те, що в неї криво ростуть зуби. Зверніться до стоматолога, поставте пластинку для коригуван­ня зубів. Гарним помічником для зняття тривожності можуть бути вправи на розслаблення — релаксація, медитація.
Навчайте дитину навичок спілкування. Поясніть їй, що для то­го, щоб бути цікавим для однолітків, потрібно багато читати, цікавитися явищами та подіями й у такий спосіб привертати до себе увагу.
Не дозволяйте нікому насміхатися над своєю дитиною. Виховання почуття власної гідності. Поясніть дитині, що во­на не може мати тільки негативні якості (якщо їй так здається). Обов’язково в ній є багато хорошого. Завдання батьків — знайти сильні сторони особистості своєї дитини й допомогти їй самій їх ви­явити; навчити дітей користуватися достоїнствами, не зосереджу­ючись на вадах, тобто «вмикати» компенсаторні механізми. Тоді дитина зрозуміє: «Так, я слабіший у математиці, зате я кращий спортсмен».
Дітям можна запропонувати самовиразитися в якійсь ролі. На­приклад, подумки перетворитися на іншу людину, поговорити чу­жим голосом, придумати ситуації й програти вчинки, не властиві дитині.
Візьміть на озброєння рольові вправи з книги В. Леві «Мистец­тво бути іншим». Зверніть увагу на книгу Т. Л. Шишо-Виття «Сором’язливий невидимка». У ній містяться емоційно-розвиваю- чі ігри на подолання сором’язливості для дітей 5—14 років.
Не виховуйте дітей пасивними й залежними від вас. Нехай вони виражають незгоду з вами й узагалі свою думку. Звичайно, зі слух­няними дітьми менше проблем, але ті, що погоджуються з усім, убивають власну особистість.
Якомога раніше привчайте дітей до відповідальності за свої вчинки й прийняття рішень. Навчіть спокійно ставитися до поми­лок, на яких учаться всі й від яких ніхто не застрахований.
Дитина, що переборола хворобливу сором’язливість, відкриє для себе новий світ, відчує смак життя й буде успішною та щас­ливою.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ СОРОМ’ЯЗЛИВОЇ ДИТИНИ

Намагайтеся, щоб ваша дитина частіше спілкувалася з молод­шими дітьми.
У спілкуванні з дитиною будьте обережні й тактовні, оскільки дитина може зрозуміти вас «не так».
Найскладніше для вашої дитини — це знайомство з новими людьми. Допоможіть їй у цьому, нехай вона не почувається са­мотньою.
У сором’язливих дітей занижена самооцінка, переконатися в, цьому вам допоможуть різні діагностики. Пропонуємо два най­простіших і найпопулярніших варіанти.
Частіше ходіть у гості разом із дитиною та запрошуйте гостей до себе додому.
Не намагайтеся все зробити за дитину. Давайте їй більше дору­чень, пов’язаних зі спілкуванням.
Підбадьорюйте та хваліть вашу дитину за кожний крок.
Не навішуйте на вашу дитину ярлик сором’язливості. Пам’ятайте, що сила сугестії дуже велика.
Постарайтеся зацікавити вашу дитину театральною діяльністю й записати її до театрального гуртка.
Створіть у своїй родині й у найближчому оточенні дитини такий клімат, щоб дитина почувалася комфортно й затишно.
Не проявляйте, хоча б зовні, занепокоєння щодо вашої дитини.
Постарайтеся довідатися у вчителя або психолога про спеціальні вправи й допоможіть вашій дитині позбутися сором’язливості.
Не акцентуйте увагу вашої дитини на її сором’язливості.
Частіше розмовляйте, спілкуйтеся зі своєю дитиною.
Не вважайте свою дитину поганою тільки тому, що вона сором’язлива.
О.А. Атемасова

Додати коментар


Захисний код
Оновити