Друк

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 
20131112201653Якось подзвонив мені старий приятель. Із хвилюванням у голосі повідомив, що сталося щось жахливе, і що йому негайно потрібна моя кваліфікована допомога. «Уявляєш, - прошепотів він, - після того, як мій восьмирічний син грав з Айпад, я виявив в гуглі запит... «великі циці» !!!»
Не буду приховувати: напруженість моменту була змазана моєю істерикою. А коли я відсміявся, коли ми з приятелем поговорили про все, коли він, заспокоєний, пішов розмовляти з сином про "великі циці" і не тільки про них, я серйозно задумався.

Чому батьки лякаються розмов про секс?

Чого ж так злякалася доросла людина? Адже ця ситуація є чудовим приводом для дуже цікавої розмови з сином. Чому тато, як і більшість батьків, впав у ступор, як тільки з'явився малесенький натяк на можливу розмову про секс? Але, зазвичай, що у дорослих немає проблем з обговоренням дійсно складних, важких і небезпечних тем.

Скажімо, нам нічого не варто мимохіть поговорити про насильство. Ну, наприклад, вдарили - дай здачі, або навпаки, поясни словами, що ти відчуваєш. Або про війну, яка, здається, примусово обговорюється вже не тільки в школах, навіть не в дитячих садках, а мало не в яслах. Про це можна, значить? Про смерть, про зраду, про розруху, про ненависть - можна, а про любов і про життя - не можна? Трохи дивно, чи не так?
Коли мене запитують «як з дітьми говорити про секс», я зазвичай ставлю одне і те ж питання: «а ви - дорослі - між собою як про це розмовляєте?» І, знаєте, дуже рідко мені вдається домогтися чіткої відповіді. Найчастіше я чую якесь глибокодумне або збентежене мукання. Так можливо, тема ця складна і небезпечна зовсім не для дітей, а для їхніх батьків? Може, це не дітям «рано» або «шкідливо», а батькам страшно і незрозуміло? Як і в інших подібних випадках, безліч «фахівців» винаходять способи, як зробити життя дорослих комфортнішим, як постаратися поговорити про секс максимально «безпечно», а краще - не поговорити зовсім, сподіваючись, що в свій час вони самі все дізнаються. Дізнаються ... Самі ...

Якими словами говорити?

Я, звичайно, чудово розумію: в певному сенсі і мова наша проти нас. Якими словами говорити про це? Як і що пояснювати? Не використовувати ж це недолуге слово «піся», від якого нам самим стає огидно, і яке за своїм значенням категорично не підходить для обговорення даної теми. А з іншого боку, і до слів «вагіна» і «пеніс» нас якось зовсім не привчили ... Як назвати сам сексуальний процес? Статевий, так би мовити, акт. Може, й правда, не треба? Може, дійсно, вони якось без нас? До можливої ​​війни підготуємо, а з любов'ю - нехай самі розбираються ...
Але ж страхи, комплекси і табу народжуються якраз в багаторазово повторюваних ситуаціях типу цієї. Коли одних слів не вистачає, а інші ми не наважуємося вимовити (наприклад, тому що їх не вимовляли наші батьки або тому що вони визначали щось, про що й думати було заборонено). Важко? Упевнений, що непросто. Але ж мова про ту саму батьківську функцію, про яку так любить розмірковувати дорослий світ. Ви справді хочете забезпечити дітям підтримку і допомогу? Тоді навчіть їх говорити про любов людськими словами, а не вульгарними двозначними вигуками або непристойними жестами.
Для дитини відносини між людьми - частина світу, який вона пізнає. От і все. І небезпек тут вже точно не більше, ніж у будь-якому іншому питанні. Пам'ятаєте: "В Лотлоріен існує лише те зло, яке ми приносимо з собою"? Ось і в розмові про секс те ж саме: нізвідки взятися вульгарності і відчуттю розпусти у дитини, хіба що ви самі привнесете їх в розмову.

Кохання та продовження роду: одне й те саме?

Тема сексу, ясна річ, дуже тісно пов'язана з темою появи людини на світ. Однак теми ці зовсім не ідентичні, чи не так? Чому ж у статтях типу "дітям - про секс" вони так часто змішуються, і статті в кращому випадку перетворюються на "дітям про запліднення і зачаття"? Чи не тому, що якщо вже і говорити «про щось таке», то вже точно не про задоволення, а про необхідність... Ми ніби соромимося своєї людяності, як ніби побоюємося розмови про те, що є дії, які ми робимо не із обов’язку, а за бажанням, із задоволення, по любові ...
Кілька слів доведеться, мабуть, все-таки сказати і про невинне питання "звідки я взявся". Мені добре знайомі рекомендації типу "скажіть, що татова клітинка зустрілася з маминою клітинкою". На жаль, боюся, після такого одкровення людина може відчути себе хіба що недоумком. Адже зрозуміти з цього пояснення не можна зовсім нічого. А питати далі вже боязно: ще не розуміючи, дитина вже відчуває, що стає свідком дії якогось табу - не випадково мама (тато) все на світі може пояснити просто і зрозуміло, а тут - прямо мара якась. А незрозумілостей між тим при такій постановці питання багато-пребагато: де зустрічаються клітинки? Як вони знайомляться? Що для цього їм потрібно? Постійно вони зустрічаються? Чим займаються при зустрічі? І так далі.

Такою самою є порада "відповідати тільки на поставлене питання", адже це знову не більш ніж чергова спроба захистити самих батьків від незручних розмов. Така ж і ідея «просто дочекатися питань». Їх, як ми розуміємо, може і не бути. І зовсім не тому, що ця тема не цікава.
Чому так важко говорити про це?
Зауважимо, що у випадку, коли дитина запитує, наприклад, про причини дощу, ми не зупиняємося на фразі "відбувається конденсація вологи в хмарах при низьких температурах". Ми намагаємося максимально докладно, широко й зрозуміло розкрити тему, ми прагнемо до діалогу, ми провокуємо питання і радіємо їм, ділимося асоціаціями, показуємо картинки. Так само як не чекаємо ми питань і в тисячі інших випадків, а навпаки - сміливо і впевнено пропонуємо теми для обговорення.

У випадку відповіді "клітинка зустрічається з клітинкою" ми даємо максимально закриту і незрозумілу відповідь, радіючи, якщо уточнюючих питань не буде. Невже ви думаєте, що наша чуйна, тонка, розумна дитина не відчуває цього? Ще й як відчуває! І ловить наше невербальне повідомлення: говорити про це не слід. А якщо і слід, то не з мамою - їй, схоже, не дужео зручно розмірковувати на цю тему ... І якщо раптом в глибині душі ми плекаємо надію, що коли прийде час, це табу не вплине на його (її) відносини, помисли, дії, - це вже, вибачте, зовсім утопія.
Що ж діється з нами? Хіба нам не цікаво говорити про це? Що змушує нас перетворюватися з яскравих, тонких, чуйних людей в мовчазних бовванів, не здатних вимовити чесного слова? Боюся, що як і завжди відповідальні за це наші власні звички, моделі, спогади. Ми насправді плутаємося у власних страхах, подарованих нашим минулим.

А насправді ми зраджуємо, кидаємо в біді близьку людину просто тому, що нам важко (не хочеться, не вміємо, страшно) говорити про те, що для неї важливо.
Лякаючи себе, ми змішуємо всі «незручні» теми в купу: секс з місячними, мастурбацію з пологами, зачаття з порнографією. А в результаті - скільки дітей дізналися про взаємини між чоловіком і жінкою в таких словах і виразах, що і повторити їх не уявляю можливим. Скільком дітям турботливі старші друзі розповіли про те, що сексуальні відносини це бруд, в якому забруднені всі дорослі, і в якому неодмінно вимастяться згодом і вони самі!
Чи обов’язково потрібно говорити з дітьми про секс?
Отже, чи повинні батьки взагалі говорити з дітьми про секс? Відповідь однозначна: повинні! Так, саме так: не "можуть", коли їх запитують (бо цілком можна і не дочекатися питання), а ПОВИННІ! Як говорити? Та правду говорити. Про те, що люди люблять один одного, про те, що часто їм хочеться пригорнутися один до одного тісно-тісно - так тісно, ​​що вони практично проникають один в одного. Про те, чому такі відносини називаються інтимними. Про те, що бувають такі відносини між найближчими людьми, і що це справжнє щастя - відчувати таку любов. Про те, що це частина чарівних любовних пригод, до яких ще належить дорости (так-так, у людини не виникає бажання спробувати все, про що вона дізнається прямо тут і прямо зараз - вона добре розуміє, що багато до чого треба дорости). Про те, що йдеться про справжнє задоволення - таке, що й розповісти щось словами важко. Про те, що ви заздрите їм, бо колись у них буде їх перший раз, якого у вас вже не буде. Про те, що у жінок є вагіна, а у чоловіків - пеніс, і що ці органи відіграють найважливішу роль у нашому житті взагалі і в любові - зокрема. Про те, що один до одного потрібно ставитися дбайливо, про те, що діти мають бути зачаті у справжньому коханні.... Багато про що ...

Занервували? Пояснюйте, чому. Тільки говоріть! Розмова про секс не має нічого спільного з розпустою, навпаки - у певному сенсі сам факт розмови вже є щепленням від розпусти і вульгарності. Відповідайте собі чесно на питання, що лякає вас: це стане чудовим першим кроком.
Можливо, ви знаєте фразу, приписувану Ж.-Ж. Руссо: " Якщо ви не впевнені, що в змозі зберегти таємницю про взаємини статей до його 16-річчя, постарайтеся, щоб він дізнався про них до восьми ". Здається, непогано сказано, га?
Пам'ятайте: завтра може бути пізно. Якщо дитина не дізнається про кохання від вас, якщо не почує від люблячих людей, що любовні відносини бувають різними, що є й прекрасне продовження їх закоханості один в одного в першому класі - продовження, пов'язане з віком, з відповідальністю, з почуттями, - вона дізнається про це від ваших ворогів. І вони точно подбають про те, щоб в її свідомість увійшли бруд, вульгарність, сором, брехня. Слово «вороги», в даному випадку не занадто сильне слово, повірте. Саме вони розкажуть, що не існує ніякої любові, а тільки хіть, що всі жінки повії, що під одягом всі люди голі, що справжній мужик повинен тримати бабу у вузді ...
А що буде далі - ви й самі знаєте ...
Автор статті: Дмитро Зіцер, відомий практик-консультант у сфері нових технологій в педагогіці, засновник інституту неформальної освіти
Джерело: http://zicerino.com
Категорія: Стать