Портрет сором`язливої дитини

Для сором’язливих дітей є характерними опущена голова, су­тулі плечі, погляд у підлогу, вбік, у стелю та майже ніколи в очі співрозмовникові, совання на стільці, тихий голос, труднощі під час відповіді на найпростіші запитання. Вони готові сховатися куди за­вгодно, хоч крізь землю провалитися, тільки б їх не чіпали. Як би їм хотілося стати невидимками!

Але потім, при ближчому розгляді, з’ясовується, що для багатьох дітей сором’язливість — лише мас­ка, за якою ховаються зовсім інші психологічні труднощі. Дитина може бути зовсім не сором’язливою від природи, а навпаки, мати невгамовне бажання бути лідером. Але не вміючи його реалізувати і відчуваючи невдачу, воліє уникати контактів (зрозуміло, підсвідо­мо); якщо ви її запитаєте, вона не пояснить мотиви своїх учинків, а скаже: «Не хочу, нецікаво». У цьому випадку необхідно боротися не із сором’язливістю, а визначити діяльність, що буде для дитини успішною. У сором’язливих дітей сильний потяг до спілкування, вони просто не вміють установити контакт і самі від цього стражда­ють, хоча й не завжди зізнаються у своїх стражданнях.

У результаті мало хто із сором’язливих людей може досягти ус­піху в житті. Дитина боїться незнайомих людей, шкільного керів­ництва, усіляких контактів, необхідних у суспільстві. У дорослому житті вона боятиметься керівництва, спілкування з людьми, особ­ливо з особами протилежної статі, може статись, що буде прирече­на на самотність.
Гірший результат — невроз (а стан сором’язливості може варію­вати від «легкої нетовариськості» до глибокого неврозу), депресія й, можливо, суїцид. Часто глибоко сором’язливі люди скаржаться на втрату сенсу життя.

СИМПТОМИ СОРОМ’ЯЗЛИВОСТІ

Серед симптомів сором’язливості можна назвати такі:

• почервоніння обличчя;
• пітливість;
• тремтіння;
• прискорення серцебиття;
• ускладнене дихання;
• згорблена постава;
• опущені вниз очі;
• тихий голос;
• скутість м’язів і рухів.

Психологічні особливості сором’язливих людей можна звес­ти в основному до такого: зніяковілість при контактах з людьми, висока тривожність, страх, залежність від думки оточуючих, безпідставне відчуття провини — все це на тлі невпевненості в собі.

Таким чином, сором’язлива дитина хоче, але не може спілку­ватися.

ПРИЧИНИ СОРОМ’ЯЗЛИВОСТІ

На причини сором’язливості по-різному дивилися представни­ки різних психологічних напрямів. Наведемо деякі з них.

Теорія вродженої сором’язливості. Один лондонський лікар об­винуватив у походженні сором’язливості гени батьків. Цю теорію підхопив психолог Р. Кеттел. У своєму 16-факторному особистісно- му опитувальнику він виділив шкалу з двома протилежними влас­тивостями особистості: сміливість — самовпевненість і боязкість — чутливість до погрози.

Низькі оцінки за певним фактором свідчать про надчуттєву нер­вову систему, гостре реагування на будь-яку погрозу, про страх, не­впевненість у своїй поведінці, силах, стриманість у вираженні по­чуттів. Люди з такими показниками мають почуття власної непов­ноцінності, тобто є сором’язливими.

Прихильники цієї теорії вважають, що оскільки сором’язливість є вродженою якістю, то ніщо не може змінити стан справ. Теорія є досить песимістичною і в цілому нелогічною.

Теорія біхевіоризму. На противагу теорії, згаданій вище, вона є доволі оптимістичною. Біхевіоризм — напрям в американській психології XX століття.

Біхевіористи виходять із того, що психіка людини впливає на форми її поведінки, а поведінка — це реакція на стимули зов­нішнього середовища. Вони вважають, що сором’язливість виникає тоді, коли люди не зуміли опанувати соціальні навички — у цьому випадку навички спілкування. Але якщо за таких людей взятися як треба, створити певне виховне середовище, то все можна випра­вити.

Що таке сором’язливість?

На думку бихевіористів, це реакція страху на соціальні стимули. Варто змінити форми спілкування, зробити їх «правильними», і зникне будь-яка скутість.

Психоаналітична теорія. Сором’язливість розцінюється як ре­акція на незадоволені первинні потреби інстинкту. Вона пов’я­зується з відхиленнями в розвитку особистості внаслідок порушен­ня гармонії між інстинктом, пристосуванням до реальності й розу­мом, який охороняє моральні норми.

Крім того, сором’язливість — це зовнішній прояв глибокого несвідомого конфлікту. Психоаналітичні міркування базуються на прикладах патологічної сором’язливості, яку дійсно необхідно лікувати.

Концепція А. Адлера. А. Адлер — представник індивідуаль­ної психології. І саме він впровадив термін «комплекс неповноцін­ності».

Психолог вважав, що всі діти мають комплекс неповноцінності через фізичну недосконалість, брак можливостей і сил. Це може ускладнити їх розвиток. Кожна дитина вибирає свій життєвий стиль, зважаючи на характер і уявлення про себе та світ у цілому. Адлер думав, що людина ніколи не стане невротиком, якщо вона співпрацює з людьми. А ті, хто не здатен до співробітництва, вияв­ляються самотніми істотами й невдахами.

Діти можуть стати такими з різних причин: органічна неповно­цінність, часті хвороби, що не дозволяють їм змагатися з іншими. Така доля може бути у розпещених дітей, яким не вистачає впев­неності у своїх силах, оскільки все роблять за них, і, нарешті, у цю компанію потрапляють знедолені діти, у яких немає досвіду спів­робітництва, тому що вони не спостерігали цього явища у власній родині.

Ці три категорії дітей замикаються на собі, не взаємодіють із суспільством, а тому приречені на поразку.

Адлер ввів поняття «невпевнена поведінка», обумовлене стра­хом критики, страхом сказати «ні», страхом контакту, страхом на­полягти на своєму, обережністю. Діти з «невпевненою поведінкою» залежні, несамостійні, пасивні, тобто сором’язливі. їх антиподи — незалежні, самостійні й активні особистості.

Причинні фактори

Останнім часом сором’язливість стали по­значати як «високу реактивність». Часто у високореактивних дітей сором’язливість виступає як інстинктивна поведінка, спрямована на захист від фізіологічного й емоційного перевантаження. При цьо­му можливі два варіанти інстинктивної поведінки:

• а) чимось незадоволена дитина обирає «стратегію уникання» (вид
  психологічного захисту) і стає сором’язливою;
• б) дитина включається в суперництво і стає самовпевненою.

Прийнято виділяти природні й соціальні фактори, які форму­ють сором’язливість.

На перший погляд може здатися, що сором’язливість — пріо­ритет інтровертів (людей, спрямованих на свій внутрішній світ, які не потребують численних зовнішніх контактів, воліють бути на самоті). До таких належать флегматики й меланхоліки. Здаєть­ся, що серед цієї категорії сором’язливих дійсно більше. І це зовні сором’язливі особистості.

Але, як не дивно, існують і сором’язливі екстраверти — люди, «вивернуті назовні», що прагнуть спілкування й численних кон­тактів.

Це холерики й сангвініки

Серед них зустрічаються внутріш­ньо сором’язливі. Через риси свого темпераменту (наполегливість, рішучість, сміливість, оптимізм) їм вдається боротися з внутріш­ньою сором’язливістю. А навіть якщо це не вдається, то зовні вони мають вигляд досить розкутих. Звичайно, це варте їм певних емо­ційних витрат.

Існує дуже тісний зв’язок між типом виховання дитини й особ­ливостями її психічного розвитку. Наводимо найтиповіші прояви неправильного виховання.

Несприйняття

Між батьками й дітьми немає щиросердечно­го контакту. Дитина взута, одягнена й нагодована, а от її душею батьки не цікавляться. Причини цього явища можуть бути різ­ними — дитина народилася не тієї статі, що бажали батьки, ди­тина — перешкода кар’єрі батьків тощо. У результаті такого ви­ховання можна виростити або агресивну дитину, або затуркану, боязку та вразливу.

Гіперопіка

Батьки надто «правильно» виховують дитину, про­грамують кожний її крок. Дитина змушена хронічно стримувати свої пориви й бажання.
І знову одержуємо два варіанти: дитина, яка протестує проти такого становища, що виливається в агресивність, і дитина, яка підкоряється, — така стає замкненою, відгородженою, а в підсум­ку — сором’язливою.

Тривожно-недовірливий тип виховання. Якщо в родині єдине чадо, такий тип зустрічається часто. Над дитиною тремтять, опіку­ють надмірно, а це — благодатне підґрунтя для розвитку нерішу­чості, боязкості, болісної невпевненості в собі.

«Кумир» родини (егоцентрик).

У дитину вселяють думку, що вона — сенс життя родини. У такій родині скоріше виросте наха­ба, а не сором’язливий. У результаті перекручування сімейного ви­ховання, як правило, виростають діти з емоційними порушеннями полярних типів — агресивні або сором’язливі.

Авторитарність батьків теж може породити дитячу со-ром’яз- ливість. Якщо синові чи доньці постійно диктують, як їм жити, одягатися, розмовляти, то не слід дивуватися, чому діти вироста­ють пасивними й’невпевненими у собі. Певною мірою дитині пот­рібна свобода вибору.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ СОРОМ’ЯЗЛИВИХ ДІТЕЙ

Батьки посідають у житті дитини основне місце. Хто, як не во­ни, має допомогти своїм дітям у подоланні сором’язливості? Ми вже говорили про наслідки, які настають слідом за неправильним вихованням. Тому перше, над чим варто задуматися,— це зміна стилю сімейного виховання. ,
Відомий американський психолог і психотерапевт Луїза Хей написала чимало книг, у яких говорить про те, що дитина ставить­ся до себе так само, як ставляться до неї батьки. Вона так само се­бе сварить, як це дозволяють собі батьки. Вона починає себе не лю­бити, а від нелюбові до себе беруть початок всі проблеми людини, зокрема хвороби. Луїза Хей рекомендує: «Ніколи за жодних умов не можна критикувати себе. Себе потрібно любити».
Якщо вірити Ерікові Берну, життєвий сценарій дитині задають її батьки. А вона повинна жити саме за своїм власним сценарієм, тобто не орієнтуватися на чужі стандарти, які можуть змінитися.

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ БАТЬКІВ

• Стисло сформулювати завдання, що стоять перед батьками сором’язливих дітей, можна трьома фразами.
• Розвити в дітей позитивне самосприйняття.
• Сформувати впевненість у собі та адекватну самооцінку.
• Виховати в дитини почуття власної гідності.

Усе це в комплексі дасть можливість відбутися продуктивному спілкуванню з людьми. Розглянемо докладніше ці завдання.

Позитивне самосприйняття. Не допускайте, щоб дитина гово­рила про себе погано. Насамперед самі не дозволяйте говорити по­гано про свою дитину. Дитина не повинна бути такою, як усі. Вона повинна бути самою собою. Пам’ятайте, що ненависть до себе по­роджує втрату сенсу життя. В. Леві, психотерапевт і психолог, ра­дить, як себе полюбити:

• не порівнювати себе з іншими, тому що кожна людина — ін­дивідуальність;
• перестати себе оцінювати;
• приймати себе як даність.

Батьки можуть змінити Я-концепцію (Я-концепція — це само­сприйняття) дитини в позитивному напрямі, якщо будуть дотриму­ватись певних принципів.

У хороших батьків мають бути:

• емпатія — здатність до розуміння дитини й співпереживан­ня. Створіть атмосферу довіри у своєму домі, стимулюйте дитину, щоб вона розповідала вам про свої проблеми, вислухайте її, виявіть співчуття. І тоді дитина відчує, що її розуміють і приймають такою, якою вона є. Адже сором’язлива дитина завжди побоюється, що її висміють і зрадять. Цього допускати не можна;
• безумовне позитивне ставлення — прийняття дитини з усі­ма достоїнствами й вадами. Не давайте волі почуттю незадоволе­ності й бажанню цієї ж хвилини дитину змінити. Це, зрозуміло, не означає безумовного схвалення всього негативного, що є у ва­шій дитині. Просто ви повинні розуміти труднощі, які виникають у дитини, і приймати обмеженість її можливостей на певній стадії розвитку. Не довіряйте чужій думці про свою дитину. Часто дитину сварять, приміром, учителі. Розберіться в ситуації та зрозумійте, що могло спровокувати небажану поведінку вашої дитини;
• щирість — непідроблене вираження своїх почуттів, природ­ність. Дитина повинна відчувати безпеку та невимушеність.

Самооцінка та впевненість у собі.

У сором’язливих дітей са­мооцінка низька. Психологи виділяють у психічній сфері важли­вий аспект — самовідношення особистості й три підсистеми: само­пізнання, емоційно-ціннісне ставлення до себе й саморегуляцію.

Емоційно-ціннісне ставлення — це ні що інше, як оцінювальна функція, що є надзвичайно важливою. Оцінювальна функція має як позитивну, так і негативну спрямованість.

Аутосимпатія — це уявлення особистості про себе як про само- цінність. І навпаки — самонеповажання, емоційна незадоволеність, невдоволення собою властиві дітям з комплексом неповноцінності, тобто сором’язливим.

Щоб підвищити впевненість дитини у собі, зважте на такі ре­комендації.

Підвищення самооцінки починається з похвали. Причому хва­лити потрібно не за щось, а просто так. Просто тому, що є на світі диво — ваша дитина. Говоріть їй компліменти. І не бійтеся — сором’язливих перехвалити практично неможливо. Похвала повинна бути без іронії, безмежно щирою.

Упевненість у собі виробляється за рахунок успіху. (Успіх по­роджує успіх, невдача — невдачу.) Ставте перед дитиною за­вдання, які вона може розв’язати.

Змінюйте не дитину, а її поведінку.

Поведінка може бути не­адекватною через відсутність необхідних соціальних навичок і високого рівня тривожності.

Знижуйте тривожність всіма можливими способами. Напри­клад, дитина комплексує через те, що в неї криво ростуть зуби. Зверніться до стоматолога, поставте пластинку для коригуван­ня зубів. Гарним помічником для зняття тривожності можуть бути вправи на розслаблення — релаксація, медитація.
Навчайте дитину навичок спілкування. Поясніть їй, що для то­го, щоб бути цікавим для однолітків, потрібно багато читати, цікавитися явищами та подіями й у такий спосіб привертати до себе увагу.

Не дозволяйте нікому насміхатися над своєю дитиною. Виховання почуття власної гідності. Поясніть дитині, що во­на не може мати тільки негативні якості (якщо їй так здається). Обов’язково в ній є багато хорошого. Завдання батьків — знайти сильні сторони особистості своєї дитини й допомогти їй самій їх ви­явити; навчити дітей користуватися достоїнствами, не зосереджу­ючись на вадах, тобто «вмикати» компенсаторні механізми. Тоді дитина зрозуміє: «Так, я слабіший у математиці, зате я кращий спортсмен».

Дітям можна запропонувати самовиразитися в якійсь ролі. На­приклад, подумки перетворитися на іншу людину, поговорити чу­жим голосом, придумати ситуації й програти вчинки, не властиві дитині.

Візьміть на озброєння рольові вправи з книги В. Леві «Мистец­тво бути іншим». Зверніть увагу на книгу Т. Л. Шишо-Виття «Сором’язливий невидимка». У ній містяться емоційно-розвиваю- чі ігри на подолання сором’язливості для дітей 5—14 років.

Не виховуйте дітей пасивними й залежними від вас.

Нехай вони виражають незгоду з вами й узагалі свою думку. Звичайно, зі слух­няними дітьми менше проблем, але ті, що погоджуються з усім, убивають власну особистість.

Якомога раніше привчайте дітей до відповідальності за свої вчинки й прийняття рішень. Навчіть спокійно ставитися до поми­лок, на яких учаться всі й від яких ніхто не застрахований.

Дитина, що переборола хворобливу сором’язливість, відкриє для себе новий світ, відчує смак життя й буде успішною та щас­ливою.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ СОРОМ’ЯЗЛИВОЇ ДИТИНИ

• Намагайтеся, щоб ваша дитина частіше спілкувалася з молод­шими дітьми.
• У спілкуванні з дитиною будьте обережні й тактовні, оскільки дитина може зрозуміти вас «не так».
• Найскладніше для вашої дитини — це знайомство з новими людьми. Допоможіть їй у цьому, нехай вона не почувається са­мотньою.
• У сором’язливих дітей занижена самооцінка, переконатися в, цьому вам допоможуть різні діагностики. Пропонуємо два най­простіших і найпопулярніших варіанти.
• Частіше ходіть у гості разом із дитиною та запрошуйте гостей до себе додому.
• Не намагайтеся все зробити за дитину. Давайте їй більше дору­чень, пов’язаних зі спілкуванням.
• Підбадьорюйте та хваліть вашу дитину за кожний крок.
• Не навішуйте на вашу дитину ярлик сором’язливості. Пам’ятайте, що сила сугестії дуже велика.
• Постарайтеся зацікавити вашу дитину театральною діяльністю й записати її до театрального гуртка.
• Створіть у своїй родині й у найближчому оточенні дитини такий клімат, щоб дитина почувалася комфортно й затишно.
• Не проявляйте, хоча б зовні, занепокоєння щодо вашої дитини.
• Постарайтеся довідатися у вчителя або психолога про спеціальні вправи й допоможіть вашій дитині позбутися сором’язливості.
• Не акцентуйте увагу вашої дитини на її сором’язливості.
• Частіше розмовляйте, спілкуйтеся зі своєю дитиною.
• Не вважайте свою дитину поганою тільки тому, що вона сором’язлива.

О.А. Атемасова