Котик і півник

Був собі котик і півник, та й побратались. От котикові треба іти по дрова, він і каже півникові:

«Сядь же ти, півнику, на печі та їж калачі, а я піду по дрова; та як прийде лисичка, то не озивайсь!»

Пішов. Коли ж біжить лисичка.

«Півнику, братику, одчини! Півнику, братику, одчини! Як не одчинеш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму».

А півник каже:

«То-ток, то-ток, не велів коток! То-ток, то-ток, не велів коток!»

От лисичка оконце видрала, борщик виїла і півника взяла. Несе його, а він кличе котика — співає:

— Мій котику, Мій братику! Несе мене лиса За кленові ліса, За крутії гори, За бистрії води…

От котик почув, прибіг, одняв півника і поніс додому та й каже знов:

«Гляди ж, півнику, як прийде лисичка, не одкликайся, бо тепер я піду дальше!»

Пішов. А лисичка вже й біжить. Стук-стук у віконце:

«Півнику, братику, одчини! Як не одчинеш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму!»

А півник усе:

«То-ток, то-ток, не велів коток!»

От вона оконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник знову:

— Мій котику, Мій братику! Несе мене лиса За кленові ліса, За крутії гори, За бистрії води…

Раз проспівав — не чує котик; він вдруге голосніше — котик прибіг, одняв його і поніс додому та й каже:

«Тепер же я піду далеко-далеко, і хоч як уже будеш кричать — не почую; то вже мовчи, не озивайся до лисички!»

Коли ж ізнов лисичка:

«Півнику, братику, — каже, — одчини! Півнику, братику, одчини! Як не одчинеш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму!»

А півник:

«То-ток, то-ток, не велів коток!»

От лисичка оконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник співає — раз, вдруге, втретє… Котик не почув, а лисичка й понесла півника додому. Увечері приходить котик додому — нема півника. Він зажуривсь, а далі зробив собі бандурку, узяв мішок і молоток і пішов до лисиччиної хатки. Став і заграв:

— А в лиски-лиски новий двір, Чотири дочки — на вибір, П’ятий Пилипко, Та й той мій! Пилипко-липко, вийди на ринку — посмотри; Як бубни бубнять, як сурми сурмлять — погляди!

А лисичка саме пекла палянички. От старша дочка лисиччина і каже:

«Мамо, піду я подивлюсь: хто се так гарно грає, й паляничку возьму».

А лисичка каже:

«Іди!» І дала їй паляничку.

Дочка пішла, а котик її — цок, та в лобок, та в мішок, та й знов став грать. От і друга дочка каже лисичці:

«Піду і я, мамо!»

Лисичка каже:

«Іди, доню!»

І їй дала паляничку, і ся пішла. А він і ту — цок, та в лобок… А після і третя дочка, і четверта. А Пилипко ждав-ждав і каже:

«Піду я, мамо, зажену їх, — чого вони так забарились!»

Пішов. А котик і його — цок, та в лобок, та в мішок. А послі в хату до лисички — і її убив, та тоді дивиться, що півник уже без стегенця, — витяг борщик, достав стегенце, притулив до півника та й поніс його додому. От вони живуть і хліб жують, і постолом добро возять.