Солом’яний бичок
Були собі дід та баба. І такі вони були бідні, що аж жах. От баба і каже діду:
– Зроби мені, діду, солом’яного бичка й осмоли його смолою.
– Та навіщо тобі той бичок здався? – Зроби, кажу! Я вже знаю навіщо. Робити нічого. Зробив дід солом’яного бичка й осмолив його смолою. От, на ранок баба набрала мичок і погнала солом’яного бичка пасти; сама сіла під кущем, пряде кужіль і приказує:
– Пасись-пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись-пасись, бичку, на травиці, поки я мичку попряду. Пряла, пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору, біжить ведмідь:
– Ти хто такий? А бичок і каже:
–Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений. Ведмідь каже:
– Коли ти смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати! Бичок мовчить. Тоді ведмідь схопив його за бік і давай смолу віддирати. Віддирав-віддирав, та й зав’яз. Сіпав, сіпав, ні! Затяг того бичка бозна-куди. От баба прокидається, а бичка й нема:
– Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов. Коли дивиться, ведмідь у бору бичка тягає. Вона до діда:
– Діду, діду, бичок наш ведмедя привів, іди його вбий! Дід вискочив, віддер ведмедя, узяв і закинув його в погріб. От, на другий день, ще ні світ, ні зоря, баба уже набрала кужілю і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла під кущем, пряде кужіль і приказує:
– Пасись-пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись-пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пряла, пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору, вибігає сірий вовк та до бичка:
– Ти хто такий? – Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений. Вовк каже:
– Коли ти смолою засмолений, дай і мені смоли засмолити бік, бо кляті собаки обідрали.
– Бери! – каже бичок. Вовк відразу за бичка, хотів смолу віддерти. Драв-драв та й застряв, що ніяк уже не відлипне. Прокидається баба, аж бичка вже й не видно. Вона подумала:
– Мабуть, мій бичок додому побрів. Коли дивиться, а вовк бичка тягає. Побігла вона діда кликати. Дід і вовчика в погріб укинув. Погнала баба і на третій день бичка пасти. Сіла під кущем та й заснула. Коли біжить лисичка:
– Ти хто такий? – Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.
– Коли так, то дай мені смоли прикласти до боку, бо ті кляті хорти трохи шкуру не зняли! – Бери! – каже бичок. Схопила лисиця бичка зубами, та й зав’язла. Побачила це баба, і давай діда гукати. Прибіг дід та й кинув у погріб лисичку. А наступного дня й зайчика-побігайчика піймали. Сів дід над лядою, та давай ніж гострити. А ведмідь його й питає:
– Діду, навіщо ти ніж гостриш? – Щоб з тебе шкуру зняти та зробити собі й бабі кожухи.
– Ох, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю, а я за це багато меду принесу.
– Ну, гляди! – відповів дід. Взяв і випустив ведмедика. А сам сів і знов ножа гострить. Вовк його й питає:
– Діду, навіщо ти ножа гостриш? – Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити.
– Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те цілу отару овечок прижену.
– Ну, гляди! – відповів дід і випустив вовка. Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку та й питає:
– Скажи мені, будь ласкавий, дідусю, навіщо ти ножа гостриш? – Щоб з тебе шкуру здерти та рукавички на зиму пошити.
– Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те курей принесу.
– Ну, гляди! – відповів дід і випустив лисичку. Сидить та ще ножа гострить. Зайчик його й питає:
– Дідусю, а навіщо ти ножа гостриш? – Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплі рукавички пошити.
– Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те городини всякої принесу.
Відпустив дід і зайчика. Аж наступної ночі щось грюкає у двері. Відкриває дід: аж там ведмідь меду приніс. Тільки ліг, знову щось грюкає у двері. Відкриває: вовк цілу отару овець пригнав. Так до ранку і лисичка з зайчиком приходили. Зажили дід з бабою в достатках, а солом’яний бичок і досі стоїть у них у дворі.