Як зберегти психічне здоров’я дитини (поради батькам та вчителям)

Вчитель має знати і відчувати, що на його совісті – доля кожної дитини…
В.О.Сухомлинський

Події, що відбуваються останнім часом у нашій країні, віддзеркалюються не лише на долі Української держави, а й долі кожної людини. Вразливою категорією населення є діти молодшого шкільного віку, які мають ще недостатньо сформовані психічні процеси, часто неадекватно діють у складних ситуаціях, не вміють належно аналізувати події та робити правильні висновки, відтак — переживають стреси, дискомфорт. Молодший шкільний вік вважається основним періодом набуття соціального досвіду, передумовою функціонування механізмів розвитку особистості та орієнтації її життєдіяльності, це один із найважливіших періодів формування особистості. У цьому віці інтенсивно розвиваються природні задатки, формуються моральні якості, виробляються риси характеру.

Саме у віці 6-10 років активно формується прагнення на все мати своє бачення. В учнів з’являються також думки про власну соціальну значущість, розвивається самооцінка, формується самосвідомість та зворотній зв’язку з оточенням. Важливим новоутворенням молодшого шкільного віку вчені визначають рефлексію, за якої діти навчаються оцінювати свою діяльність, поведінку. Водночас розвиваються й дитячі страхи, що відображають сприйняття ними подій, інформації, навколишнього світу загалом, межі якого у нинішніх умовах розширюються. Нез’ясовні та вигадані страхи минулих років змінюються іншими, більш усвідомленими: навчання, ситуація в суспільстві, стосунки з однолітками… Страх може набувати форм тривоги або занепокоєння, які необхідно навчитися долати як самостійно, так і за допомогою дорослих людей (вчителів, вихователів, керівників гуртків, батьків).

Молодший школяр має прямі чи опосередковані зв’язки з природним, соціальним, навчальним, ігровим, технологічним середовищем. За своєю психікою діти цього віку дуже швидко вбирають в себе як позитивні, так і негативні його впливи. Вихованість, навченість сучасної дитини — результат не лише діяльності вчителя, а й впливу всіх зазначених середовищ. Нині світ стає більш інформаційним і глобалізованим, значно відчутніший, ніж раніше, вплив на людину соціального і технічного середовища. їх динамічність і наступальність, поряд із позитивами, часто стають перешкодою для повноцінного виховання та навчання дітей. На жаль, школа і сім’я не можуть захистити дітей від інформаційної агресії, яку створюють ЗМІ, постійного впливу на свідомість людей, пропаганди “щасливого випадку”, а не успішної праці. Нестабільність економічного стану значної частини сімей, недостатня педагогічна просвіта населення додають неспокою у щоденне буття дітей. Перенасиченість дозвілля вихованців нерозбірливим переглядом великої кількості телепередач зумовлює появу синдрому залежності від “ящика”, небажання самостійно читати (адже є надлишок інформації), конструювати, брати участь у домашньому господарстві тощо.

Крім того, вчителі помічають зростаючу неуважність дітей, їх невміння зосереджуватись, уважно слухати, засміченість мовлення. На подолання цих чинників варто постійно звертати увагу батьків, рекомендувати ефективні засоби переключення дітей на інші види діяльності, розвивати в школах, громадах дитячі організації.

З урахуванням цього вчителю початкової школи досить важливо підтримувати в колективі класу стабільний психологічний мікроклімат, знаходити спільну мову з батьками учнів, відповідати на безліч запитань, що виникають щоденно, а в разі потреби — проводити бесіди, консультації, психологічні консиліуми із залученням профільних фахівців, аби подолати негативні явища, які, на жаль, існують в умовах соціальної нестабільності.

Проаналізувавши результати опитування, проведеного серед батьків, учнів та вчителів початкових класів загальноосвітніх навчальних закладів м. Києва, ми розробили поради, як зберегти психічне здоров’я дитини, подолати негативні прояви в суспільному житті, зберегти спокій, рівновагу, вселити надію на краще майбутнє.

Поради вчителям і батькам учнів початкової школи

1. Харчування

Їжа впливає як на фізичне, так і на психічне здоров’я, недаремно говорять: “Ти є тим, що їси”. У зв’язку з швидким ростом і розвитком, інтенсивністю обмінних процесів, великою руховою активністю діти потребують більшої калорійності харчування, ніж дорослі. Раціон молодшого школяра має бути багатий вітамінами, мінеральними речовинами, в тому числі й мікроелементами (калій, натрій, кальцій, фосфор, залізо). Необхідно дотримуватися суворого режиму харчування, який може дещо видозмінюватися залежно від зміни, в якій навчається учень. Сніданок і обід мають бути найбільш калорійними, багаті білком, на вечерю — їжа переважно молочно-рослинна, каші. Деякі продукти (сіль, цукор, цибуля, часник, газовані напої) часто збільшують кількість гормонів в організмі, які сприяють прояву ненависті, гніву, спричиняють емоційну напругу. І навпаки — вживання великої кількості води, фруктів, овочів допомагає керувати емоціями, підтримувати стабільний стан організму. Культура харчування дитини повністю залежить від батьків, тому необхідно пояснювати, які продукти корисні для здоров’я дітей, а які — завдають шкоди. Радимо стежити за харчуванням дитини, надавати перевагу вітамінізованим продуктам. У здоровому тілі — здоровий дух.

2. Фізична активність

Фізичне здоров’я безпосередньо пов’язане з психічним. Фізичні вправи не лише загартовують організм, захищають судини, стимулюють серцеву діяльність, а й сприяють утворенню гормонів — ендорфінів, які поліпшують настрій, діють як натуральні природні енергетики. Досить важливо правильно поєднувати фізичне навантаження та відпочинок (сон має тривати не менше 8—10 годин). Лягати відпочивати треба вчасно, відповідно до режиму дня. Дітям бажано частіше перебувати на свіжому повітрі (3-4 години). Важливо, щоб прогулянка припадала на період з 13 до 15 години – час найбільшого спаду працездатності дитини. Зранку обов’язковою має бути зарядка, бо обмеження рухової активності учня може призвести до стану гіподинамії (зниження психомоторної діяльності), яка виникає за малорухливого способу життя. Помічено: штучне обмеження руху дитини викликає затримку її психічного розвитку, гальмує інтелектуальні здібності, талант. Намагайтеся урізноманітнювати види діяльності як навчальної, так і ігрової, уникайте одноманітності, ретельно плануйте проведення дитиною вільного часу. Виконувати домашні завдання найдоцільніше з 15 до 16 години (для групи подовженого дня). Досить часто учні початкової школи бувають занадто перевантажені, що часто спричиняє перевтому (хронічний стан, який може призвести до захворювання), тому важливо регламентувати навчальне навантаження, що є суттєвим елементом охорони їхнього психічного здоров’я. Важливо дотримуватися також режиму дня, щоб гармонізувати навантаження та уникати перевтоми. Вчені довели: людина, яка виконує фізичні вправи, почувається щасливою.

3. Спілкування

Знаходьте час і якомога частіше спілкуйтеся зі школярем. У кожної дитини — свій характер, а в кожній родині — свої традиції спілкування. Батькам радимо цікавитися успіхами і невдачами дитини, виявляти інтерес до світу її захоплень, уподобань, підвищувати їхню самооцінку. Важливою якістю вчителів і батьків є вміння не просто дивитися на дитину і прискіпливо наглядати за нею, а уважно і доброзичливо придивлятися до її поведінки, помічати зміни настрою, прагнути об’єктивно зрозуміти мотиви вчинків. “Жодна книжка, жодний лікар не замінить власної пильної думки, власного уважного спостереження”, — зауважував відомий польський психолог, педагог Януш Корчак. Спостережливі педагоги та батьки швидко помітять зміну внутрішнього стану учня, відчують його реакцію на слово, вчинок, подію – все це має велике значення для формування взаєморозуміння та взаємодовіри. Тактовність у стосунках з дітьми так само, як і в спілкуванні, передбачає почуття міри, підказує вироблення правильного підходу.

Учні молодшого шкільного віку, які не відчувають батьківської ніжності, тепла, стають замкнутими, малоконтактними, у них виникають конфлікти з однолітками, вчителями, будь-яка вимога яких починає викликати негативну реакцію. Найважливіше і найважче у ставленні до дітей — знайти міру, щоб ніжність не перетворилась у пестощі, а розумні вимоги – у суворий педантизм. Важливо заохочувати й підбадьорювати дитину, вірити в неї, бо скільки непередбачених ситуацій привносить щоденне життя!

4. Необхідно управляти своїми емоціями

Вміння керувати негативними емоціями — важливий чинник психічного здоров’я, показник емоційного інтелекту. Для дітей молодшого шкільного віку притаманні агресія, запальність, гарячкуватість. Причинами агресії (як фізичної, так і вербальної) може бути страх, перенесена образа, душевна травма, порушення соціальних стосунків дитини й дорослих тощо. Що сильніша агресія — то сильніший страх криється за нею. Учні можуть через дрібниці влаштувати істерику, розплакатись, розізлитись. Педагогам, батькам варто спробувати стримати агресію дітей, висловити своє незадоволення подібною поведінкою. Важливо навчати кожну дитину долати агресивність, підбирати оптимальний спосіб для вираження негативних емоцій (проговорювати ситуацію, яка виникає, намалювати її, поділитися своїми враженнями з іншими тощо). Наприклад, можна проговорити, висловлюючи своє почуття (“Я почуваюся…, коли…”); натомість: “Ви мене обманюєте” краще вживати: “Я відчуваю, що мене обманюють” тощо. Дорослим необхідно розуміти, що запальність є швидше вираженням відчаю і безпорадності, ніж виявом характеру. Необхідно спробувати запобігти прояву пристрастей: відволікти дитину, залишити її на самоті, спонукати інших дітей висловити своє бачення ситуації, яка склалася. Пам’ятайте: мовлення вчителя, батьків має бути спокійним, урівноваженим і стриманим. Коли ситуація нормалізується, дитині необхідний спокій, переключення на інший, цікавий для неї, вид діяльності.

5. Навчіться усміхатися

Необхідно пояснювати молодшим школярам про необхідність позитивно сприймати все, що їх оточує, відбувається в країні, школі, сім’ї, спілкуванні з однолітками, друзями, і менше уваги звертати на негативні прояви, складні ситуації, вияви агресії. Радити дітям частіше усміхатися людям, які їх оточують, бачити в них позитивні риси, якості, цінувати особистісні чесноти. Життя без позитивних емоцій часто веде до стресів. Батькам бажано зустрічати дитину з усмішкою, теплим словом підвищувати їй настрій, переконувати, що вона для них є значимою й потрібною; схвалювати кожне її зусилля, вірити в її успіх, приймати невдачі. Вчителю варто починати навчальне заняття із хвилин спілкування (ранкової зустрічі), позитивно налаштовувати на співпрацю, застосовуючи “золоті правила спілкування”, цінувати й поважати кожну особистість, розуміти, визнавати і приймати її як найвищу цінність.

6. Змінюйте негативне мислення на позитивне

Серед усіх пізнавальних процесів, якими є форми відображення дитиною навколишнього світу, саме мислення є найвищим і найскладнішим явищем. Залежно від типу навчально-пізнавальної діяльності учня мислення виявляється по-різному, тому виокремлюємо наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне мислення, яке часто набуває як позитивних, так і негативних ознак. Учителям і батькам радимо припинити щоденно подавати учням негативну інформацію, в присутності дітей перестати критикувати існуючий лад, аналізувати політичні події, які відбуваються в країні та за її межами тощо. Навчайте дітей помічати й радіти найпростішим речам, які їх оточують: першій весняній квітці, теплому сонечку, доброму слову; прищеплюйте любов до рідної землі, міста, села, сім’ї, родини, шанобливе ставлення до старших; привчайте співпереживати з іншими, поділяти успіхи та невдачі інших людей.

7. Розбивайте здібності та інтереси

Саме молодший шкільний вік багатий на приховані можливості фізичного та психічного розвитку, сенситивний період формування багатьох пізнавальних, моральних, естетичних і рухових здібностей. Це також вирішальний період у житті дитини, який потребує додаткової уваги і психологічної підтримки як від учителів, вихователів, так і батьків. За даними досліджень, діти з розвинутою пізнавальною спрямованістю досягають помітних успіхів порівняно зі своїми ровесниками, в яких навчальні мотиви не є провідними, тому наявність пізнавальних інтересів стає важливим моментом їхньої навчальної діяльності. Генетичний аналіз психологічної характеристики молодшого школяра визначає рівень його розвитку як цілісної системи якостей і здібностей, що забезпечують успіх у навчальній діяльності та спілкуванні, легкість в оволодінні знаннями, вміннями й навичками. Отже, успішність навчання забезпечується системою здібностей, які є результатом розвитку. Практично немає такої діяльності, успіх якої визначався б лише однією здібністю. Доведено, що у світі не існує не талановитих людей. Тож необхідно будувати навчально-виховний процес початкової школи як особистісно-орієнтований, розвивальний, створювати сприятливі умови для розвитку дитячої індивідуальності як за рахунок вивчення навчальних предметів, так і проведення виховних заходів, розкриття талантів у багатьох галузях (спорт, наука, література, музика, художнє мистецтво, театр тощо). Водночас необхідно пам’ятати, що не можна вимагати від учнів неможливого.

Тож намагайтеся розвивати сили та можливості дітей, даруйте їм радість успіху в навчальній діяльності.

Окремо для батьків

Варто пам’ятати, що дитина є відображенням внутрішнього емоційно-психологічного стану вашої сім’ї, стосунків між батьками. І для того, щоб пояснити їй, що ж відбувається у державі, важливо, перш за все, знайти для себе відповідь на це питання. А відповідь має бути не за зразком “все пропало” або “хто винен і що робити”, а усвідомленою. Пояснення дитині 6-9 років має бути зрозумілим, дохідливим, не носити підкреслено негативного емоційного забарвлення, а найголовніше – щирим. Важливо обійняти дитину і говорити з нею відверто. Нехай вона відчує вашу підтримку не лише вербально, а й на тілесному та емоційному рівнях.

Радимо для подолання напруги якомога частіше читати дітям казки, які допоможуть їм у багатьох життєвих ситуаціях. По-перше, казка завжди закінчується перемогою, переродженням героя (наприклад, Іванко-дурник стає Королевичем), який під час розповіді набуває нових можливостей і якостей. По-друге, казка — це можливість розширювати знання дитини про навколишній світ, передавати їй досвід поколінь, провести час разом зі всією сім’єю, відволіктися від негативної інформації.

Окрім казкових розповідей, можна прочитати міфи, легенди про давніх героїв. Доречною може бути “Тисяча й одна ніч”. Намагайтеся не лише просто прочитати казку, а й проаналізувати її разом із дитиною. Наприклад: “Як ти вважаєш, чому герої (героїня) потрапили в таку ситуацію? Чи правильне рішення було прийняте? А якби на місці героїв був (була) ти, щоб ти вдіяв (вдіяла)?” Такий аналіз допоможе вашій дитині розвивати креативність, уміння аналізувати життєві ситуації, робити власні висновки.

Ви можете спільно з дитиною розіграти міні-спектакль, виконуючи або імітуючи певні ролі за мотивами улюблених казок і оповідань — це буде цікавою грою для всіх членів сім’ї. Подолати стрес допоможуть також техніки арт-терапії: ліплення, малювання, аплікація тощо.

У розмовах із дитиною, говорячи про існуючу ситуацію в країні, місті, вулиці, уникайте понять, що містять негативні емоції. Намагайтеся замість слів із негативним забарвленням “війна”/”революція” використовувати такі, як: “криза” або “конфлікт”. Пояснюйте дітям, що люди не ненавидять один одного, а просто часто не розуміють, у них різні погляди на одну й ту ж подію, ситуацію; вони можуть мати різну мету, цінності або ж діяти по-іншому, не так, як це могла б робити інша людина.

Не говоріть з дитиною на тему ненависті, пропонуйте їй іншу картину світу: всі люди різні, тому не можливо всім подобатися або всіх розуміти.

Необхідно знати, що дитина приймає рішення про себе і внутрішній світ, базуючись на ваших словах, поглядах, розумінні, забороні або дозволі. Будь-яке ваше слово – це міні програма діяльності, тому ж нехай вона буде зі знаком плюс.

Пам’ятаймо, що діти вчаться жити у життя:

Якщо дитину постійно критикують — вона вчиться ненавидіти.
Якщо дитина живе у ворожнечі — вона вчиться агресивності.
Якщо дитину висміюють — вона стає замкнутою.
Якщо дитина зростає у докорах — вона починає жити з почуттям провини.
Якщо дитина зростає в терпимості — вона вчиться сприймати інших.
Якщо дитину підбадьорюють — вона вчиться бути справедливою.
Якщо дитина зростає в чесності — вона вчиться бути чесною.
Якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.
Якщо дитина живе у розумінні та доброзичливості — вона вчиться знаходити любов у цьому світі!

Світлана Мартиненко,

завідувач кафедри початкової освіти и та методик

гуманітарних дисциплін, доктор педагогічних наук,

професор Київського університету імені Бориса Грінченка

ПОЧАТКОВА ШКОЛА

науково-методичний журнал

Один з найбільш цікавих і чудових періодів у розвитку дитини – це дошкільне дитинство (приблизно від 3 до 6 років), коли фактично складається особистість, самосвідомість і світовідчуття дитини.

Ці процеси в першу чергу обумовлені загальним психічним розвитком, формуванням нової системи психічних функцій, де важливе місце починають займати мислення і пам’ять дитини. Тепер він може не тільки орієнтуватися і діяти в плані конкретних сьогохвилинних стимулів, але і встановлювати зв’язок між загальними поняттями і уявленнями, які не були отримані в його безпосередньому досвіді. Таким чином, мислення дитини відривається від суто наочної основи, тобто переходить від наочно-дієвого до наочно-образним. Такий розвиток пам’яті і мислення дошкільника дозволяє перейти до нових типів діяльності – ігрової, образотворчої, конструктивної. У нього, за зауваженням Д.Б. Ельконіна, «виявляється можливість йти від задуму до його втілення, від думки до ситуації, а не від ситуації до думки».

В цій статті

З розвитком процесів мислення нерозривно пов’язаний розвиток мови. У дошкільному віці мова починає виконувати функцію плануваннята регулювання діяльності дитини, все більше збагачується словниковий запас і граматичний лад мови. Тепер дитина здатна не тільки прокоментувати конкретну подію і висловити тимчасове бажання, але і задуматися, і поміркувати про природу, інших людей, самого себе і своє місце у світі. Таким чином, з розвитком пам’яті, мислення, мовлення нерозривно пов’язана поява світогляду та самосвідомості дитини-дошкільника.

Ось далеко не повний список тих змін та новоутворень, які відбуваються в дошкільному віці. Необхідно звернути увагу на ту роль, яку відіграє дорослий на всьому протязі розвитку дитини. Переоцінити значення дорослого і, головне, спілкування з дорослими для психологічного розвитку і здоров’я дитини важко. Саме з близьким дорослим (мамою, татом, бабусею й іншими) дитина зустрічається на перших етапах свого життя і саме від них і через них знайомиться з навколишнім світом, вперше чує людську мову, починає опановувати предметами і знаряддями своєї діяльності, а надалі й осягати складну систему людських взаємин. Історії відомо чимало прикладів, коли діти, з яких-небудь причин позбавлені можливості спілкуватися з дорослими перші кілька років свого життя, потім так і не змогли навчитися «по-людськи» мислити, говорити, не змогли адаптуватися в соціальній сфері.

Настільки ж яскравим прикладом є феномен «госпіталізації», при якому взаємодія дитини з дорослим лише формальним доглядом за дітьми і виключається можливість повноцінного емоційного спілкування між дитиною і дорослою людиною (це відбувається при приміщенні дитини раннього віку в будинку дитини). Доведено, що такі діти багато в чому відстають від своїх однолітків як у фізичному, інтелектуальному, так і в емоційному розвитку: вони пізніше починають сидіти, ходити, говорити, їх ігри бідні й одноманітні і найчастіше обмежуються простою маніпуляцією з предметом.

У нормальній повсякденному житті дитина оточена увагою і турботою дорослих, і, здавалося б, не повинно бути приводів для занепокоєння. Однак і серед дітей, які виховуються в сім’ї, спостерігається дуже високий відсоток психічних захворювань, в т.ч. неврозів, поява яких обумовлена не спадковими, а соціальними факторами, тобто причини захворювання лежать у сфері людських взаємин.

Фактори, що впливають на психологічне здоров’я дітей дошкільного віку

У психологічній літературі виділено і досить глибоко проаналізовано фактори, що впливають на психологічне здоров’я дитини. Більшість з цих факторів носять соціально-психологічний, соціально-культурний та соціально-економічний характер.

Соціально-культурний характер чинників, що роблять несприятливий вплив на психологічне здоров’я, обумовлений прискоренням темпу сучасного життя, дефіцитом часу, недостатніми умовами для зняття емоційного напруження і для розслаблення. Наслідком цього є надмірна завантаженість батьків, їх невротизація, поява безлічі особистісних проблем у поєднанні з недостатньою поінформованістю про шляхи вирішення внутрішньоособистісних конфліктів і про можливості психологічної та психотерапевтичної допомоги. Така особистісна дисгармонія батьків знаходить своє відображення в розвитку дітей і робить негативний вплив на їхню психіку.

На емоційну атмосферу в сім’ї і на психологічний стан її членів впливають також соціально-економічні фактори, серед яких А.І. Захаров виділяє такі, як незадовільні житлово-побутові умови, зайнятість батьків, ранній вихід матері на роботу і приміщення дитини в ясла. Приміщення дітей у ранньому віці (до 3-х років) в дитячі дошкільні установи або залучення няні для їх виховання є сильним психотравмуючим подією, оскільки такі діти ще не готові до розлуки з матір’ю. У ситуації нормального емоційного спілкування дитини з матір’ю до трьох років у дітей формується почуття «Я», тобто сприйняття себе як окремого індивіда, поступово зменшується відчуттязалежності від батьків. При частих і тривалих розлуки з матір’ю у дітей раннього віку наростає потреба в прихильності, що може призвести до появи невротичних реакцій. У середньому лише до трьох років у дитини з’являється бажання «розлучитися» з матір’ю і стати більш незалежним. Крім того, в цьому віці вже виникає стійка потреба в спілкуванні з однолітками, у спільних іграх з іншими дітьми. Тому дитину у віці трьох років можна поміщати в дитячий садок, не ризикуючи його психічним здоров’ям.

Фахівці одностайні в думці, що суб’єктивний стан дитини має безпосередній зв’язок з навколишнім його обстановкою (В. І. Гарбузов, В. А. Гур’єва, А. І. Захаров, А. С. Співаковська та ін.) Засновуючи свої висновки на аналізі досліджень, проведених у різних країнах світу, експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) констатували, що порушення психічного здоров’я набагато частіше відзначаються у дітей, що живуть в ситуації дисгармонійних відносин з дорослими. Ці ж дослідження виявили, що переважна частина порушень психічного здоров’я у дитячому віці має дві характерні риси: по-перше, вони представляють собою лише кількісні відхилення від нормального процесу психічного розвитку, по-друге, багато їх прояви можна розглядати як реакцію на психотравмуючі ситуації.

До соціально-психічним факторам, що впливає на психологічне здоров’я дітей, відносяться, перш за все, такі, як дисгармонія сімейних відносин і дисгармонія сімейного виховання чи порушення у сфері дитячо-батьківських відносин.

Проблемі подружніх і дитячо-батьківських відносин приділяється пильна увага як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі. Виділяються причини і характер внутрішньосімейних конфліктів, розглядаються шляхи їх корекції. Спробуємо подивитися на дисгармонійні сімейні відносини з позиції дитини, з точки зору того впливу, який чинять подібні відносини на психологічне здоров’я дітей дошкільного віку.

Ще раз звернемо увагу на те, що навіть вік характеризується тісним емоційною прихильністю дитини до батьків, причому не у вигляді залежності від них, а у вигляді потреби в любові, повазі, визнанні. У цьому віці дитина ще не може добре орієнтуватися в тонкощах міжособистісного спілкування, не здатний розуміти причини конфліктів між батьками, не володіє засобами для вираження власних почуттів і переживань. Тому, по-перше, дуже часто сварки між батьками сприймається дитиною як тривожна подія, ситуація небезпеки, по-друге, він схильний відчувати себе винуватим у виниклому конфлікті, те, що трапилося нещастя, оскільки не може зрозуміти істинних причин відбувається пояснює все тим, що він поганий, не виправдовує сподівання батьків і недостойний їхньої любові. Таким чином, частіконфлікти, гучні сварки між батьками викликають у дітей-дошкільнят відчуття неспокою, невпевненості в собі, емоційної напруги і можуть стати джерелом їх психологічного нездоров’я.

Більшість психологів вважає, що психологічне здоров’я або хворобу дитини нерозривно пов’язані також зі стилем батьківського виховання, залежить від характеру взаємовідносин батьків та дітей. Так, наприклад, А. Багадуін виділяє демократичний, контрольований і змішаний стилі батьківського виховання.
Демократичний стиль характеризується високим рівнем сприйняття дитини, добре розвиненим вербальним спілкуванням з дітьми, вірою в самостійність дитини в поєднанні з готовністю допомогти йому у разі потреби. У результаті такого виховання діти відрізняються вмінням спілкуватися з однолітками, активністю, агресивністю, прагненням контролювати інших дітей (причому не піддаються контролю), хорошим фізичним розвитком.
При контролюючому стилі виховання батьки беруть на себе функцію контролю за поведінкою дітей: обмежують їх діяльність, але пояснюють суть заборон. У цьому випадку дітям бувають притаманні такі риси, як послушаемость, нерішучість, неагресивність.
При змішаному стилі виховання діти найчастіше характеризуються як слухняні, емоційно чутливі, неагресивні, нецікаві, з бідної фантазією.

У зв’язку з тим, що саме в дошкільному віці найбільш часто зустрічаються діти, які страждають різними психологічними захворюваннями, досить актуальною є проблема психопрофілактики психологічного стану здорових дітей-дошкільнят. Безумовно, найкращим профілактичним засобом є добрі стосунки батьків з дітьми, розуміння батьками внутрішнього світу своєї дитини, його проблем і переживань, вміння поставити себе на місце своїх дітей.

Особливості психологічного здоров’я дітей в молодшому шкільному дитинстві

Якщо розуміти психологічне здоров’я як наявність динамічної рівноваги між індивідом і середовищем, слід вважати його критерієм гармонію між дитиною та соціумом. Молодший шкільний вік є критичним як з точки зору психології (“криза семи років”), так і з точки зору медицини (зростає ризик виникнення психосоматичної патології та нервово-психічних зривів). Об’єктивна кризова ситуація розвитку в цьому віці супроводжується складним комплексом власних переживань дитини.

Тому психологічне вивчення умов, що сприяють сприятливому або ускладненого розвитку емоційної сфери дитини молодшого шкільного віку, являє собою важливу наукову задачу. Для емоційного благополуччя дитини молодшого шкільного віку залишається надзвичайно важливим, чи відчуває він у родині, що його люблять, значущий він для батьків чи ні, як він сам ставиться до батьків. Тільки (або майже тільки) сім’я здатна дати дитині повноцінне психологічне здоров’я, зрозуміло, сім’я повноцінна. Взаємини між батьками і дітьми завжди тісно пов’язані з характером взаємин іпсихологічним здоров’ям самих батьків, способом життя сім’ї, здоров’ям, благополуччям, її щастям.

Емоційне благополуччя, як і рівне і щасливе дитинство, можливо тільки в щасливому будинку. Найбільше благополуччю дитини сприяє доброзичлива атмосфера і така система сімейних взаємин, що дає почуття захищеності і одночасно стимулює і направляє його розвиток.

Вступ до школи і початок навчання – серйозні моменти в житті молодшого школяра. У багатьох учнів інтенсивність навчання провокує напруженість, стомлюваність, невпевненість, незадоволення. Гостро переживаються дітьми невдачі в школі. А причина (часто) – це відставання в розвитку психічних процесів, що може привести надалі до цілого комплексу проблем, до психічних травм, формуванню негативних рис характеру і т. п.

Наявність достатньо високого процентного кількості дітей з високим рівнем тривожності, пов’язаної зі страхами ситуації перевірки знань, самовираження, невідповідності очікуванням оточуючих свідчить про тенденції порушення «гармонії рівноваги між дитиною та соціумом». Отже, слід припускати, що в учнів будуть виникати проблеми в психологічному, а в подальшому і в психічному здоров’ї, як стані благополуччя.
Для учня початкової школи головною фігурою соціуму, в який він потрапляє з початком навчання, є педагог. Це вказує на необхідність більш пильної уваги не лише до формування педагогічних функцій і умінь, але і особистісним особливостям вчителя.

Один з найбільш перспективних шляхів оптимізації взаємин учнів і педагогів – це застосування активних групових (гральних) методів у роботі.

Фактори, що впливають на психологічне здоров’я дітей молодшого шкільного віку

Як вже було зазначено вище, психологічне здоров’я дітей залежить від соціально-економічних, екологічних, культурних, психологічних та багатьох інших факторів.

Психологічні дослідження дітей показують, що фактори, що впливають на становлення дитячої психіки, суперечливі: в одному випадку вони сприяють, в іншому – перешкоджають оптимальному розвитку особистості дитини. Так, взаємини в батьківській родині, відношення до дитини з боку батьків можуть сформувати ефективну потребностно-мотиваційну систему дитини, позитивний погляд на світ і самого себе в цьому світі; ті ж самі чинники, але з іншим психологічним змістом, можуть призводити до недолугому розвитку потреб і мотивів, низькому самоповазі, недовірі до оточуючих, дефицитарности в спілкуванні з однолітками, іншими словами – до низького потенціалу самореалізації.

У психологічній літературі наводиться велика феноменологія батьківських відносин, стилів виховання, а також їх наслідків – формування індивідуальних характерологічних та особистісних особливостей дитини в рамках нормального або відхилень у поведінці, в ситуаціях конфліктів та кризових станів.

За даними В.А. Коліеговой, А.І. Захарова та інших дослідників, найбільше число неврозів спостерігається в молодшому шкільному віці. Вступ до школи, перехід до більш дорослого життя відбувається досить важко, часто виникають акцентуації, в ряді випадків – невротичні, неврозоподібні і психосоматичні розлади.

У цей час відносини з батьками переходять на якісно новий етап, тому представляється важливим простежити, яким саме чином вони змінюються, щоб не допустити можливих відхилень в нервово-психологічному розвитку дітей, допомогти членам сім’ї в цілому легше адаптуватися один до одного і пройти цей період без серйозних конфліктів і втрат.

При вступі до школи суттєво зростають фізичні навантаження, перш за все статичного характеру; змінюється режим харчування, сну і неспання; серйозно підвищуються вимоги до рівнів розвитку вищих психічних функцій (уваги, пам’яті, мислення); інтенсифікується процессоціалізації (підвищуються вимоги до відповідальності дитини, його особистісним якостям); великі вимоги пред’являються до здатності дитини до саморегуляції своїх станів і процесів.

Ряд авторів підкреслює важливість обліку пре-і постнатальних факторів і умов розвитку, розуміючи шкільну дезадаптацію як результат актуалізації психофізіологічних дисфункцій, викликаних ускладненням умов життя дитини на тлі сенситивного періоду розвитку. При цьому в якості ознак дезадаптивних станів школярів розглядаються домінування розладів в психоневрологічній сфері.

Так, за даними досліджень близько 12% дітей молодшого шкільного віку мають несприятливий емоційний стан, підвищена кількість страхів, невротичні симптоми. Причому серед дітей молодшого шкільного віку хлопчики в 2,6 рази частіше, ніж дівчата, відчувають негативніемоційні стани.

У зв’язку з подібною ситуацією, ряд авторів пропонує виділити змістовні показники психологічного здоров’я, з метою проведення їх моніторингу та подальшої корекції. Подібна функція покладається на шкільні психологічні служби, передбачається організація спільної роботи педагогів, психологів та батьків.

В.Е. Пахальян пропонує в системі психолого-педагогічних шкільних служб проводити моніторинг наступних сфер: когнітивного розвитку дитини; особистісного розвитку; емоційно-вольового розвитку; розвитку мотиваційно-смислової сфери. Як можна більш раннє закладання основ психологічного здоров’я буде служити його ефективною профілактикою.

На думку І. В. Дубровиной, О. В. Хухлаєва та інших дослідників, психологічне здоров’я слід цілеспрямовано формувати. При цьому особлива увага приділяється формуванню внутрішньої картини здоров’я, що передбачає особливе до нього ставлення. Внутрішня картина здоров’я виражається в усвідомленні його цінності, в активно-позитивний прагненні до його вдосконалення.

За О. В. Хухлаєва, під формуванням психологічного здоров’я слід розуміти створення можливостей психологічно здорового функціонування дітей через організацію їх життєдіяльності. Так, автор формулює педагогічні умови становлення психологічного здоров’я:

Наявність важких ситуацій, перешкод у житті дітей.

На думку О. В. Хухлаєва, такі ситуації сприяють розвитку волі, накопичення досвіду подолання перешкод, мотивують до саморозвитку. Слід додати, однак, що інтенсивність психоемоційного напруження в таких ситуаціях не повинна перевищувати індивідуальний поріг адаптації, інакше впливу важких ситуацій можуть призвести до негативних наслідків в особистісному розвитку.

Наявність позитивного фону настрою.

Тут передбачається наявність в учня здатності до самостійного збереженню душевної рівноваги, тобто здатності в різних ситуаціях приходити до стану внутрішнього спокою. По суті, тут мова йде про розвиток саморегуляції у дитини, зокрема, регуляції власних станів.

Навчання дітей вмінню бути щасливим.

Слід якомога раніше формувати у дитини установку на позитивне світосприйняття, вчити знаходити різні джерела позитивних емоцій. Тут велика роль найближчого оточення, перш за все батьків.

У ряді робіт, що підкреслюють адаптивне значення психологічного здоров’я, здатність до ефективної саморегуляції розглядається як один з основних критеріїв психічного і фізичного здоров’я людини. Зокрема, Г. С. Нікіфоров серед інших критеріїв фізичного, психічного і соціального здоров’я називає такі: здатність самоврядування поведінкою відповідно до норм, сталими в даному суспільстві (соціальне здоров’я); емоційна стійкість, самовладання, совладаніе з негативними емоціями, збереження звичного, оптимального самопочуття (психічне, психологічне здоров’я); оптимальна робота всіх функціональних систем організму (фізичне здоров’я).

Здатність людини до управління своїми психічними станами (саморегуляція на психологічному рівні) може цілеспрямовано розвиватися. Грунтується вона на самовплив людину на роботу вегетативних функцій організму (саморегуляція фізіологічного рівня), на здатності до самонавіювання, на здатності до управління основними психічними процесами.

Процес цілеспрямованого формування здатності довільної саморегуляції у дітей молодшого шкільного віку повинен включати в себе наступні компоненти: формування у дітей мотивації до самопізнання, до саморозвитку, до можливості управляти собою; надання учням первинної інформації про їх психічних процесах, про психічні вікові закономірності, про особливості перебігу психічних станів у різних ситуаціях життя і діяльності; формування у дітей здатності розпізнавати поточні психічні стани, позначати їх, навчання основам саморегуляції та самоконтролю емоційного стану.

Зокрема, ефективним способом регуляції психічних станів може стати оволодіння дітьми молодшого шкільного віку основами психорегуляції (А. С. Ромен, М. І. Чистякова, Л. Картавих, Л. Борисова, О. Л. Осадчук та ін.) Ефективність психорегуляції забезпечується системністю і взаимосвязанностью психічного та фізичного рівнів здоров’я. Механізми сприятливого впливу психорегуляції на здоров’я людини обгрунтовані роботами І.П. Павлова, І. М. Сєченова, П. К. Анохіна.

Все вищевикладене свідчить, що існує необхідність формування основ психологічного здоров’я у дітей, починаючи з дошкільного віку. Таке навчання буде служити ефективним засобом профілактики психологічного нездоров’я і мати адаптивний ефект. Одним із способів профілактики психологічного нездоров’я може бути навчання дітей молодшого шкільного віку основам психорегуляції.

Порівняльний аналіз психологічного здоров’я дітей дошкільного та молодшого шкільного віку

За даними І. В. Дубровиной, О. В. Хухлаєва можна виділити кілька рівнів психологічного здоров’я дітей:

1. Креативний рівень (дитина – творець, ідеальний рівень, що виражає досконалу ступінь психологічного здоров’я його вищий рівень, творчий). Це діти, щасливо отримали у спадок здорову генетику, здорових в психологічному плані батьків, хорошу розвиваюче середовище. Таких дітей близько 5-7% в дитячому колективі.

2. Адаптивний рівень. У цілому це адаптивні діти, але в результаті тестування виявляють окремі ознаки дезадаптації, володіють підвищеною тривожністю, конформностью. Це група відносного ризику, становить близько 80% учнів, представляє середній рівень психічного здоров’я.

3. Асимілятивних-аккомодатівний рівень. Це низький рівень психологічного здоров’я. Це діти, не здатні до гармонійної взаємодії з оточуючими, які не володіють системою, механізмами захисту. Вони нескінченно змінюють світ навколо себе і при цьому не здатні до самозміни у зв’язку з вимогами соціуму (асиміляційні переважання). Або ж мають епатажне поведінка, афектованого капризи (аккомодатівное переважання). Їх прихована дезадаптація часто призводить до соматичних порушень. Це діти з високим індивідуальним розвитком і дуже низьким соціально-адаптивним рівнем. За даними досліджень Н.В. Маслової, що займається питаннями формування у дітей ноосферного мислення (цілісного), їх щорічно стає в школах і дитячих садах на 3-5% більше.

На думку В.С. Мухіної, Л.Ф. Обухової, якщо в дошкільному дитинстві соціум для дитини був представлений в основному сім’єю, то з початком шкільного навчання головним для нього стає школа. Дитина починає функціонувати в новій соціальній ролі, занурюється в ситуацію регулярної взаємодії з педагогом.
Погіршення стану здоров’я дітей простежується від переходу з дошкільного навчального закладу до школи, тобто процес навчання в школі є чинником ризику для здоров’я учнів. Стрімко збільшується число функціональних порушень і хронічних захворювань. За даними Інституту вікової фізіології РАО, половина дітей шкільного віку 7-9 років мають хронічні хвороби, близько 20% дітей приходять до школи дітей, мають порушення нервово-психічного здоров’я прикордонного характеру, а до кінця першого класу їх число збільшується до 60-70% .

Сучасна освітня система та освітні програми перевантажені предметами, не прив’язаними до проблем повсякденного життя, не завжди адекватні інтелектуальному розвитку дітей. Отже, у дітей втрачається інтерес до навчання, вони змушені шукати заміну, альтернативу, яка вже, у свою чергу, може вирости в різні варіанти: від соматичної слабкості (перенапруження, перевтома діяльністю, недотримання основних психолого-педагогічних умов під час навчання) до соціальних проблем (небажання вчитися, конфлікти тощо). Ці проблеми посилюються також не тільки шкільною дезадаптацією, а й, великою мірою, від стилю педагогічного спілкування, стану самих педагогів, їх компетентності. Не завжди педагоги враховують і вікові особливості школярів, їх статус у дитячому колективі, працездатність, здібності і стан здоров’я.

Все це призводить до аномалій психологічного здоров’я, а саме до поведінкових порушень і емоційних розладів. У цьому випадку потрібна вже спеціалізована допомога різних суб’єктів освіти (батьків і педагогів) і фахівців суміжних областей (лікарів, психологів, дефектологів, валеологів, соціальних працівників). Високий рівень патології дітей вказує на необхідність створення здоров’язберігаючої середовища в школі:

Створення оптимальних внешнесредових умов у школі (стиль спілкування педагогів з учнями, доступність викладеного та пред’являється матеріалу, створення атмосфери зацікавленості та живого пошуку знань, атмосфери психологічного розслаблення і комфортності);
Нейтралізація негативізмом і страху отримання негативної оцінки своєї діяльності;
Облік особистісних та індивідуальних психічних властивостей учнів (тип темпераменту, тип стомлення, тип нервової системи, провідний тип сприйняття інформації тощо);
Допуск варіації уроків за видами діяльності: чергування ігор і спостережень, вирішення практичних завдань, психоемоційні паузи, вільний творчу працю;
Раціональне використання педагогом слів, наочності і дій на уроці;
Підтримка взаємозв’язку між навчальними предметами. Підхід до навчання повинен бути навчально-ігрових, трудовим;
Виховання імунітету до асоціальної поведінки, раціональне використання заохочень і покарань;
Оптимальний руховий режим, правильне та вітамінізоване харчування, дотримання санітарно-гігієнічних норм, формування здорового способу життя.

Всі ці необхідні умови тільки сприяють розвитку дітей, задовольняють їх емоційному благополуччю, а, отже, задовольняють їх рівня здоров’я: укріплюють фізичне і психологічне здоров’я, формують бажання вчитися, розвивають дитини як суб’єкта відносин з людьми, зі світом і з самим собою.

Висновок

Сучасне суспільство стає все більш поінформованим, технічно грамотним і інтелектуально розвиненим. І, як зворотна, дуальна сторона цього процесу – суспільство стає все більш психологічно нездоровим.

Сучасне суспільство живе в ситуаціях, аж ніяк не сприяють розвитку гармонії і врівноваженості, стабільності особистісного розвитку людини. Природні катаклізми, різкі зміни соціальних норм, політична нестабільність, урбанізація, відрив від природи з її одвічними нормами гармонії дійсно роблять поняття «психологічне здоров’я» найбільш актуальним на сучасному етапі розвитку людства.

На підставі всього вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Психологічне здоров’я – стан, що характеризує процес і результат нормального розвитку суб’єктивної реальності в межах індивідуального життя; максима психологічного здоров’я є єдність життєздатності та людяності індивіда. «Психологічне здоров’я» характеризує особистість у цілому, перебуває в безпосередньому зв’язку з проявами людського духу і дозволяє виділити власне психологічний аспект проблеми психічного здоров’я.

Психологічне здоров’я дитини включає в себе різні компоненти життєдіяльності:

Стан психічного розвитку дитини, її душевного комфорту;
Адекватне соціальну поведінку;
Вміння розуміти себе та інших;
Більш повна реалізація потенціалу розвитку в різних видах діяльності;
Вміння робити вибір і нести за нього відповідальність.

Проблема психологічного здоров’я дітей дошкільного та молодшого шкільного віку є центральною у розробці наукових основ дитячої практичної психології. Безумовно, така реальність, як психологічне здоров’я, вимагає всебічного розгляду і глибокого вивчення як на теоретичному рівні, але і на рівні організації практичної психологічної роботи з дітьми на всіх етапах їх онтогенетичного розвитку.
Основу психологічного здоров’я людини становить нормальний розвиток суб’єктивної реальності в онтогенезі.
Психологічне здоров’я дітей має ясно виражену інтерсуб’ектівний природу.
Освітня середовище є визначальною у стані та динаміці психологічного здоров’я дитини.
Освіта, що забезпечує здорову екологію дитинства, яка вважає нормою цінність саморозвитку, становлення індивіда суб’єктом власного життя, яке формує моральну позицію людини, є оптимальною (природною) і найбільш загальною формою турботи про психологічне здоров’я дітей.
Професійна турбота дорослих і спеціально організована здоров’язберігаючих середу розвивають природні можливості і зберігають здоров’я дітей дошкільного віку та учнів у молодшому шкільному віці.

Психічне здоров'я

10.05.2024 Автор: Сорока-Ворона

(Оцінок ще немає)

Завантаження...